Богдан Бенюк: "Я кажу Хостікоєву: "Толя, шо ти шукаєш собі чергову жінку... у нас би з тобою були класні діти!"

Бенюк-це калейдоскоп емоцій. Він-живий у повному розумінні цього слова. Не приховує себе для навколишнього світу-і чекає від світу того самого. Спілкуючись зі мною під час журналістського інтерв'ю, показав всю гаму людських почуттів. Дивувався, тішився, реготав, сперечався, говорив по телефону, згадував із сентиментами. Словом, виклав мені короткий посібник з емоцій. А ще-не раз змушував реготати, оцей сміхотун Бенюк. Коли я прийшла до себе в офіс, і почала роздруковувати це інтерв'ю, то сміялася не раз-ось він, весь Бенюк, навіть у "емпетришних" звуках неживого диктофону.

До речі, наш сміхотливий герой виявився членом насправді серйозного всеукраїнського об'єднання "Свобода". "Свобода" потерпала від нашестя журналістки-треба було голосувати, а один з її членів під дверима політради спілкувався на повну котушку з "акулою пера". Чоловік сто не голосувало за якесь рішення і терпляче чекали, поки Бенюк поспілкується і нарегочеться.

Я відверто затягнула цю бесіду-ви би на моєму місці зробили це саме! Лише відверто нерозуміюча людина відмовиться від подарунка поспілкуватися з оригіналом! Ексклюзивне і трохи божевільне інтерв'ю вийшло величезне-але хіба кривавими слізьми плакати, коли різати його до газетного формату! Викидати частину його "перлів" було вище моїх сил. І я пішла на нахабний експеримент-рандеву з Бенюком на сторінках "Анонс-контракту" будете мати у двох "серіях" з продовженням у наступному номері.

Відверте інтерв'ю на сторінках відвертої газети.

Я Вас бачила в різних іпостасях і думала про Вас...Ви навіть не знаєте, що журналісти думають про Вас!...

Чого не знаю? (трохи протестує-О.К.) Здогадуюсь.

Ні, я про думки не як журналіста про героя публікації, а як людини про людину...

(мовчить, зацікавлено чекає, що журналістка "видасть" далі, - О.К.)

Знаєте, я Вас бачила на сцені київській у "Швейку"....я Вас бачила у Івано-Франківську на сцені, я Вас бачу тут, у "Свободі"...я Вас бачила на вулиці Києва як звичайного громадянина... Все-таки більше...Ви хто?

Що ти хочеш почути від мене?

Хочу почути те, що Ви скажете. Я знаю, що артисти різні всередині. І я завжди мала в голові отаку думку. Чесно!... не хрещуся, бо в правій руці диктофон. От я задавалася думкою, як насправді можна жити зі стількома емоціями, стількома образами...вони ж різні, так?

Ну ти й питання закрутила на початку (дивиться на мене-О.К.), слухай... Я тобі зараз скажу, що тут не треба відштовхуватись від того, що моя основна професія-це акторство, тому що ми, люди, в житті всі актори. Тільки на цьому не наголошуємо. І з самого ранку ти, встаючи, робиш щось, з кимсь спілкуєшся-ти одягаєш одну маску, готувалась з Бенюком зустрітися-другу маску одягнула, щоб запитання дати... зі своєю подружкою регочете-третю маску. Я ж тобі правду кажу!... І ми можемо плакати за день двадцять п'ять разів, і сміятися, і розказати анекдот, і виконувати якісь політичні речі. Тобто, це те саме акторство, зміна масок, внутрішнє ставлення, що я і роблю тією професією, яка називається акторською. А те, що для мене головне, - це неможливо сказати, це не вгадати, тому що я не від'єднаю себе від того. Я не можу сказати, що в мене на передньому плані-чи в мене родина на першому плані, чи в мене робота... Я роботою займаюсь-в мене робота на першому плані, коли вдома-то родина на першому плані. І я не відокремлюю чогось і не підношу вверх. Тому що це не можна робити. Бо інакше, коли ти чомусь одному віддаєшся - тоді воно вилазить тобі боком. Нутром я це відчуваю, підсвідомість у мене відчуває, тому-то я всіх речей не роблю. І дати відповідь на твоє таке хитромудре запитання я просто не в змозі, бо я на нього ніколи не дам відповіді. Бо не знаю.

Тобто, Ви можете отак переходити з одного стану в інший, сублімуватися? Не важко?

От тобі важко, наприклад, коли ти говориш із коханою людиною, яка тебе образила, яка тобі зробила стільки пакостей, що ти на нього дивитися не можеш! Ти плачеш, а потім він тобі раптом руку поклав на руку, погладив тебе, і тут в тебе посмішка з'явилась-тобі важко це робити? (із задоволенням заганяє мене в кут-О.К.)

Ви мене загнали в тупик.

Ти ж не думаєш про це, правда? Ти не думаєш-ти просто піддаєшся тим емоціям, які в тебе всередині є, і ти просто віддаєшся їм і живеш. І тому я теж не думаю, чи важко. Я собі роблю-та й все. Про результат я не думаю. Бо знову ж таки, не можна...я ж не механіка, я ж не механічний чоловік, щоб я думав про результат, як воно буде виглядати. Я живу тими обставинами, які в мене є зараз, на цей момент, і виконую той певний обсяг, який мені треба сьогодні виконати. Результат не є тією точечкою, де я сказав би так: "Хух! Перепочити, і все". Тому що, слава Богу, у мене ще приручений такий організм, привчений до того, що коли одна робота закінчується, і ще не встигла вона закінчитися, як починається одразу інша. І тому-то в мене нема того моменту стопу. Стопу нема-і я плавно переходжу в іншу діяльність. І тому-то знову ж це запитання твоє (дивиться на мене, що я змусила його знову лазити у лабіринтах власних думок, - О.К.)...як я тобі можу дати відповідь і конкретно сказати. Ще запитують: "Скажіть, а яка ваша улюблена роль" (кривиться, дуже добре видно, що не любить цього питання, - О.К.) А я кажу: "А як я можу вам це сказати?!

І в думках не було цього питати.

Ні, ну часто питають. От маму запитайте, яке дитя їй дорожче. Інша справа, коли вже там роки проходять, і діти стають дорослими, і багато приносять всіляких речей, часом стають ворогами найрідніші люди-то це одне, а коли вони біля тебе всі , наприклад, троє дітей, близнюки всі, - і як вона може сказати вам, яке дитя дорожче? Та ніяк! Бо це ж її діти. Отак само й тут-не можна (розпалюється-О.К.) щось відокремлювати, казати про переваги чогось над чимось.

Наскільки Вам допомагає в житті акторське мистецтво? От Ви кажете, що ми всі актори...я би, наприклад, не сказала, що я якийсь такий досконалий актор. І тому я, можливо, від того страждаю. А Ви відчуваєте фору перед кимсь, що Ви дійсно можете перевтілюватися?

Ти не плутай грішне з праведним. Справа не в перевтіленні, а в тому, що я користуюсь тими плодами, тим іміджем, брендом, який вже здобув актор Богдан Бенюк. І в повній мірі користуюсь! (не приховує-О.К.) І ще користувався при совєцькій власті, коли я діставав товари, які ви не могли просто купити в магазині. А я мав вдома і майонез, і шампанське, і не тільки в літі я його купував, щоб до Нового року дотримати, щоб зробити салат олів'є. І кава в мене була розчинна, і цукерки (видно, що поринає в спогади про ті щасливі часи, - О.К.) через те, що мене впізнавали як артиста, запускали через задній вхід, і я в магазині купував дефіцити. І цим трендом я користуюся до сьогодні (дивиться так щиро в очі, щоб я, часом, не засудила ганебну за стереотипами суспільства рису - О.К.), тому що мене впізнають в касах, на вулицях, люди приходять, спілкуються. Зате я автографи їм роздаю. Це на якомусь етапі приємно, але ж я це знову собі пропускаю як ходову частину мого щоденного життя. Тобто, добре, що в мене ніс пляцком, бо якби він був гострий, то завернувся б догори, і я подумав би, що в мене метр дев'яносто вісім зросту, шо я геніальний чоловік. А позаяк в мене ніс пляцком, то я про ці речі, які складають популярність або розкрутку, не звертаю взагалі ніякої уваги. Я собі спілкуюся з людьми, проходжу, це для мене просто побутові речі.

По молодості "зірковість" у Вас була? У якийсь період...

Ніколи не було.

Ви самі собі казали: "Богдане, цить, не зіркуйся"?

По-перше, коли я "розкручував" себе як бренд Богдана Бенюка, то про слово "бренд" ніхто ще не знав. А тоді, коли я займався своєю "розкруткою", то я займався як? Я піклувався, насамперед, про благополуччя своєї родини. Я їздив на концерти, я знімався в кіно для того, щоб заробити гроші, бо в мене було двоє дітей, мені треба було квартиру купити в Києві, мені треба було багато чого. І ці речі, які я робив для благополуччя своєї сім'ї, катапультою стрілили на мою розкрутку як артиста. Я це теоретично не розкладав по пунктах, я не думав про це, а воно само вилилося в це, ти розумієш? (запитально дивиться на мене-О.К.)

Ви суто за Біблією живете-сьогоднішнім днем...так?

То й правильно. Що ж я буду придумувати на день завтрашній...все одно, що би я собі не нафантазував, а завтра день настає, і Бог робить так, як воно потрібно, та й все.

Ви часто Біблію читаєте?

М-м-м...ну, не часто, але читаю на ніч.

А в церкву часто ходите?

Нечасто, але в неділю йду.

А плачете як часто? Коли Ви востаннє плакали в церкві?

Досить часто плачу (задумується-О.К.) Я емоційний чоловік, я роблю це часто.

На запитання про сльози в церкві різні люди під час інтерв'ю відповідають достатньо по-різному. І якби я зробила якийсь такий свій внутрішній музей відповідей на це запитання-він достатньо був би цікавий. Крім церкви, крім віри (я не кажу зараз про релігію-релігія і віра це різні речі ), що ще може змусити Вас заплакати?

(замислюється-О.К.) Багато речей. Я тобі кажу, що я емоційний чоловік, і співпереживання в мене дуже відкрите. Абсолютно. І це співпереживання може мене наштовхнути на сльози в будь-який момент. І сльози радості від того, що там щось класне відбувається, і сльози суму. Я тобі скажу, що це, мабуть, від мами в мене пішло. Пригадую, коли ми з нею ще разом ходили дивитися в селі індійські фільми, то вона мені ногу общипувала через те, що переживала. У цих фільмах просто якісь трагічні ситуації відбуваються-співають, плачуть...і вона від хвилювання мене щипала, і реагувала на все, що там відбувається, надзвичайно відкрито, по-дитячому. І оце, видно, і передалося вміння відгукуватись на отакі...вібрації душі. Якщо ці вібрації будуть щирі, а нас не обдуриш-то і реакція відповідна. Приходили до мене діти з вертепом, заходили на колядку, вірніше, прийшли колядники від 4-річних і до дорослих людей, і співали на звичайні біблійні теми, колядкові теми, але коли це говорить дитинка і говорить в атмосфері свята-чомусь я себе піймав на тому, що стоїть отут клубочок в шиї (показує-О.К.) І я відчув тоді, що потекли сльози. Але я їх ніколи не ховаю. Я їх пускаю, вони течуть, це своєрідне очищення. Чому це я маю стидатися своїх якихось речей, які в мене на душі в цей час відбуваються. І тому мене будь-які речі можуть запалити до такого стану. А ще я сам себе піймав на подібному, коли моя дочка захищала кандидатську дисертацію, вона в мене кандидат філософських наук. Я потрапив на обговорення, коли про мою дитину говорили вчені мужі в університеті Шевченка. Я тихенько зайшов, коли поляна вже була накрита...я вже нарізав бутерброди і чекав, поки професура піде пити (робить красномовний, але не грубий жест пальцями біля шиї-О.К.) Хоч дочка мене просила, щоб я туди не заходив. І я сиджу тихенько (дзвонить телефон Бенюка, але він не реагує, так глибоко вдавшись у спогади про власні емоції, - О.К.), слухаю, що вони говорять про мою дитину. І стільки хороших слів говорили, що я раптом піймав себе на тому (телефон продовжує "розриватися" - О.К. ), що сльози в мене течуть, і я думаю: "Опа! Вже старість прийшла. Всьо, капєц, вже я не можу пережити цих моментів" (телефон теленькає і теленькає-О.К.) ...Зять...(показує на мобільний, який не перестає теленькати, - О.К.)...совісті в нього немає...(вмикає мобільний, гукає в трубку-О.К.): "Шо мені робити...ну, я зараз приїду через годину до Ліди, я вас відтарабаню...не переживай...шо на тебе срачка напала!" (вимикає телефон, дивиться на мене чомусь з виразом переможця-О.К.) Отак і поговорили...з кандидатом наук (усміхається-О.К.).

Та ж нічо страшного. А ви шо думаєте, в кандидата, вибачте, срачки не може бути?

Може бути у всіх, навіть у...Януковича (вибухає щирим сміхом на кшталт "Га-га-га", тішиться, що я теж регочу, - О.К.)

Ви ніколи не потерпали від того, що ви такий...щирий? Вашими щирими емоціями ніколи не користувалися?

Нє...нє...(трохи розсіяно, при цьому сміється далі, продовжує уявляти Януковича і пікантний процес-О.К.) Мене Божа рука по цьому світі водить...(знову починає дзвонити мобільний Бенюка-О.К.) Мене якось завжди оточували ті люди, які до мене добре ставляться. Я спілкуюся з тими людьми, які, я відчую, на одній хвилі ФМ. Поганих людей я якось обходжу двадцять п'ятою дорогою. Я з ними вітаюся-але не більше. Тобто, спілкування в мене з ними немає. Внутрішньо я відчуваю їхню ауру.

Дзвонять знову? (натякаю - О.К.)

(здивовано-О.К.)ну так. Дзвінок іде... "Я слухаю!" (піднімає трубку, якийсь час щось комусь пояснює, але зовсім іншим, несподівано серйозним тоном-О.К.) "...передавай вітання, кажи, що все добре. Ага, па-па, па-па" (повертається до мене-О.К.)

Скажіть от, живе Богдан Бенюк. От в нього відбувається якийсь етап, адже у нього є бренд...

...тим більше, він так і називається-"Богдан Бенюк

...Десь трошечки детальніше...

(знає, що за приблизним сценарієм може здебільшого цікавити журналістів, перебиває-О.К.), а я тобі вже скажу. Запустилася вистава "Кавказьке крейдяне коло" за Бретольдом Брехтом. У мене там хороша роль. Я цю виставу умовно називаю "Гуцульське крейдяне коло", тому що Бретольд Брехт має таке відношення до Кавказу, як Богдан Бенюк до Єрусалиму (ледь усміхається-О.К.) Але в цій виставі будуть підніматися ті загальнолюдські теми, які існують незалежно від того, де вони відбуваються. Це біблійні теми - про любов, про співпереживання, про любов до дитини. Зараз ми якраз розпочали над виставою роботу, і мені здається, це дуже цікавий матеріал. А ще ми в своїй театральній компанії робимо "Запорожець за Дунаєм", або, як ми його будемо називати, "Задунаєць за порогом" (сміється-О.К.) Там ми трошки змінили лібрето, дописали його, зробили нове аранжування музики...короче, познущалися над нашими корифеями (усміхається чи то із сарказмом, чи просто усміхається-незрозуміло-О.К.), тому що ту виставу, яка йде в театрі опери та балету, просто неможливо довго висидіти. Її не можна дивитися. Час пішов вперед, а той матеріал, який подається, це таке враження, що в носі шмарки засохли, і ти не можеш дихати через те. І тобі треба просто пальцем длубнутися в носі, щоб це все пройшло. Ці длубання треба робити з приводу всього того, що пахне архаїкою. Прем'єра вистави буде 24 серпня в театрі Лесі Українки.

Ого! Так довго чекати! Я налаштувалася у Вас впроситися на прем'єру, і маєш тобі!

Ні, це довгий процес! (дивиться на мене із щирим здивуванням, що мені стає реально соромно, що я не розуміюся у тривалості театральних процесів, - О.К.) Це як секс. Це ж не можна так швидко робити. То ж мусиш покайфувати (усміхається у передчутті задоволення-О.К.) І ще в театрі Франка ми робимо "Дон Кіхота", де Дон Кіхот-Толя Хостікоєв...

...а Ви будете грати...

...Росінанту буду грати, коня (каже це ду-у-уже серйозно-О.К.)

Ні-ні! Ну, не думайте, що журналісти всі отакі! (удавано протестую проти уяви про журналістів як про наївних і всевірячих-О.К.)...невже я маю такий наївний вигляд!

(тішиться, що приспав пильність журналістки-О.К.)

Ви отак "зіспівалися" з Хостікоєвим, тому що він хороший актор чи тому, що Хостікоєв ваш друг і хороша людина?

(спішить поділитися "перлом"- О.К.) Я йому казав... "Толя, шо ти шукаєш (а Сумська в нього-це вже третя жінка ), у нас би з тобою були класні діти

(майже давлюся сміхом-О.К.)

(бачить, що в мене вже здоров'я немає переживати приступи сміху, продовжує трохи серйозніше-О.К.) Ти розумієш, у чому все закопане, у мене ставлення хороше до нього як до кума, до партнера, до товариша, і все довкола нам заважає...нашому спільному щастю (регоче, що я знову потрапила в пастку удаваної Бенюкової серйозності, - О.,К.)

(сміюся-О.К.)...А хто кому хрестив дитину?

Я хресний тато його сина.

А тепер Ваш похресник не водить з собою цілі класи до вас на автограф?

Ні, він вже дорослий. Похресник закінчив театральний інститут і грає з нами у виставі. Він одружився, вже дорослий дядько.

Ми ходили на "Швейка", з вами у головній ролі, і в цій виставі грала жінка...

Ти ходила куди? В театр Франка?

Ні, в театр російської драми ми ходили.

Маленька жінка?

Так, маленька. Це, зважаючи на бренд "Бенюк енд Хостікоєв",...прихідний елемент вашого проекту чи це якийсь стабільний елемент вашого проекту?

(дивиться на мене з неприхованою цікавістю до "творчих" визначень журналістів-О.К.) Шо значить "прихідний"?

Мається на увазі, що Ви просто запросили до участі у виставі акторку, але вона не є учасником бренду "Бенюк енд Хостікоєв"?

Цю виставу ми граємо десять років.

Я розумію, але жінки можуть бути різні.

Ні, цей бренд не змінюється ніколи (з почуттям гордості-О.К.) Ми не міняємо жінок (вже вкотре дзвонить телефон, Бенюк переконує когось у чомусь, при цьому каже невидимому співрозмовникові: "Ти шо, сексуальний маніяк? Я ж...я...чєсная дама" - О.К.)

Ви коли-небудь билися у житті? Ви такий добрий чоловік...Принаймні ляпаса комусь давали...

Та ясно, шо бився. Що за хлопець чи чоловік, який не бився?

Я маю на увазі, що Ви така емоційна і добра людина. У Вас таке велике серце...певне, мені здається, ще більше за вас самого! Я серйозно Вам кажу.

Ти не кажи, що велике серце, бо це хвороба (сміється-О.К.)

Тобто, було таке, що доводилося хамство кулаком вибивати?

Ну а чо? (щиро дивується-О.К.) І посилав, і матюкав...все було. І шпінька в с..ку (каже повним текстом-О.К.) давав.

Фізична сила-вона присутня у вашому житті?

Ну-у-у...так.

А який був предмет бійки?

Ну, я ж тобі не можу про це розказувати. "Предмет бійки" (перекривлює-О.К.) Було всяке. Але не по любові. Політичні справи були (регоче довго і заразно-О.К.)

Кого би хотіли зараз найбільше віддубасити?

Нікого.

Ну от по політичній справі?

Ні, нікого (не здається-О.К.) Не можна бити, тому що це є крайній метод, який не можна пускати в хід, бо є ще одна істина-дуже хороша: ту людину, яку ти не можеш переконати, ти мусиш її обійти двадцять п'ятою дорогою і з нею більше на цю тему не говорити. Це найлегший спосіб. Тому що інакше ти витрачаєш своє здоров'я, себе і ти натикаєшся на стіну. А в житті, крім цього, є і хороші речі.

Оксана Ковтонюк

АНОНС-КОНТРАКТ