Богдан Бенюк: "Рижий сер"-це той, від кого залежить, що я буду грати в театрі"

Щось Вам обіцяла Оксана Ковтонюк у цьому номері "Захід-посту". А-а-а!...продовження розмови з відомим актором. Ну, що ж, читайте.

Напевне, і я набралася фанаберії, як казав Голохвастов, від Бенюка. Тому в цьому номері скажу: бомбьожне інтерв'ю на сторінках бомбьожної газети.

[продовження розмови]

Ми (всеукраїнське об"єднання "Свобода", членом якого є Богдан Бенюк,- О.К.) потрапили на телевізійну програму з комуністами і починаємо їх (з притиском, починає кривитися-О.К.) переконувати в тому, що вони не праві. Та їм треба повернутися в кадрі, наср...ти ( каже повним текстом-О.К. ) на голову і піти геть звідти. Все. Ти розумієш, не можна з ними сперечатися, тому що отаким чином ми їх витягуємо з гноївки, з гною, це комуністи, які не вартують ніщо. Вони... (розпалюється далі-О.К.)...наші люди інфаркти дістають через це, дивлячись це гів...о ср...не (каже повним текстом-О.К.) по телевізору...розумієш...коли тобі говорять оті речі, які наяву...ось тут ми зараз знаходимося...то вони кажуть, що цього не було (дивиться-О.К.) І зад...ці (каже прямим текстом-О.К.) не піднімають тоді, коли пам'ять про цих людей... скільки мільйонів загинуло...(ледве стримується, якусь мить, видно, заспокоює себе, потім продовжує вже спокійніше-О.К.) Ось я притримуюся таких речей. Краще з ними не спілкуватися взагалі.

Вони брешуть, так? Відверто брешуть?

Хто? (такий внутрішньо злий, що навіть на якусь мить забуває про предмет розмови, - О.К.)

Комуністи.

(дратується-О.К.) От ми з тобою зараз в цьому залі є, а вони скажуть, що цього не існувало...то хто ж тоді бреше! Виходить, ми з тобою брешемо!

А може, вони в якомусь особливому вимірі?

Вони в хитрому вимірі. Знаєш, такі називаються хитро виграні люди. Тільки по-іншому треба сказати.

Я ось до чого веду. Може, вони думають, що роблять це заради якихось, на їхню думку, хороших намірів? Кажуть, "Брехня" в ім'я добра чи блага за їхніми вимірами... А от вам доводилося десь в житті брехати?

Безумовно.

В ім'я того ж блага, так?

Ну, я не знаю, чи це благо було. Але...доводилося. Мені тоді здавалося, що я роблю правильну річ, бо коли я скажу правду, то тоді буде ще гірше. Так мені здавалось. Хоча це неправильно. Але я це робив.

А фальшивити Вам доводилось?

Я вже тобі кажу.

Ну брехня і фальш-це трошки різні речі.

Майже ідентичні. Тому що все залежить від того, на скільки кілограмів це важче чи на скільки кілограм це худіше. От і все. Доводилось (каже це так простодушно, що цей вчинок вже не розцінюється як зло, -О.К.) Ну, я ж грішний чоловік. Я ж не кажу, що я праведний. В мене там крила за спиною не ростуть. Але намагаюсь про ці гріхи пам'ятати і нічого такого не робити. Це дуже є важливо. Бо інша справа, коли ти вбиваєш, ти...ти маєш медичну освіту, так? (видно, що вже згадав якусь побрехеньку "по темі",- О.К.) Знаєш, як кажуть? "Мабуть, мій внук буде медиком, тому що і ніж має, і крові не боїться" Він або буде бандитом, або хірургом.

(регочу, забувши, що надмір сміху може призвести щонайменше до гикавки-О.К.)

(крізь власний сміх продовжує-О.К.) Багато є людей, які багато всього наробили в житті, а потім церкву будують. І в ту церкву ходять люди, і там є священики. І таким чином їм здається, що вони щось роблять, щось знімають з себе...якісь навантаження, які є в їхній душі. Можна ходити до церкви і тут же робити погане. Кожен думає прийти в церкву, помолитися, висповідатися-і тут же комусь дати під ніс, забрати щось, виматюкати, а потім знову прийти, попросити прощення-і знову... Можна в такий спосіб життя вести? (з почуттями-О.К.) Можна, виявляється! Але чи він вартує того, щоб ти ходив туди-мабуть, що ні. Це своєрідне фарисейство, це дволикість. Якщо ти вже щось зробив, то, принаймні другий раз більше того не роби.

Вам важливо, щоб у житті в вас були учні? Я не кажу, що це кінець власних досягнень і роботи...

(перебиває-О.К.) А вони вже є. Звичайно, важливо, щоб були.

Ні, ну вони собі є. Але чи Вам це важливо? Ви цього не прагнули?

Ні.

Це не самомета?

Це знову ж воно виникло спонтанно. Я ж тобі кажу. І актори є учні, і режисери вже є. Але учні з'являються тільки тоді, коли вони починають щось здобувати і кажуть, що їх навчив той-то й той-то. Тоді тільки з'являється горде ім'я "Вчитель". Поки цього нема, то я не можу назвати себе вчителем...я тільки дітей заставив оце цвяхи запхати в розетку (сміється-О.К.) Я їх навчив, як можна прилучитися до цієї професії, яка досить невдячна. Знаєш цей анекдот ?

(хитаю головою, що ні,-О.К.)

Вчитель праці каже дітям: "Дітки, найголовніше і найперше правило техніки безпеки-не пхати пальці в розетку". Тут хлопець: "Василь Петрович, так пальці в розетку не влазять", а він: "А ти цвяшки візьми, придурок" (поки сміюся, встигає переговорити з- кимсь по телефону, "видавши наприкінці: "Цілую тебе в гланди",- О.К.)

Та чекайте, Ви мені збиваєте повністю все, що я мала у Вас запитати і з'ясувати!

(сміється, розуміє мій вдаваний "відчай"-О.К.)

Ви зовсім, виявляться, інакший! Я взагалі не психолог. Вважала, що я поганий психолог, тепер бачу, що я взагалі не психолог!

Це правильно. Тому що, коли кудись йдемо, ми собі вибудовуємо наперед: "Як я буду щось робити", так? Обов'язково це йде. А потім ситуація міняє все, і ти робиш все абсолютно не так, як ти собі нафантазував. Але знову про це не треба думати! От воно собі як йде-так і роби!

Але приблизно треба мати якусь колію, рейки...а не попри дорогу шурувати...

Рейки-це знаєш що? (показує на лобі-О.К.) Це шори. Рейки не йдуть в різні сторони, вони йдуть так (демонструє-О.К.) або поворо-о-от йде. І ти вже знаєш, чим це закінчиться. А тому тут ти будеш ступити або так, або так. Тут же.

Рейки ми самі можемо перемістити. Це таке філософське питання.

Це так комунізм будують. Коли не вистачає рейок-тоді забираєш, наперед ставиш і йдеш далі (усміхається-О.К.)

Що би Ви ще хотіли зіграти у своєму житті?

Не задавай таке дурне запитання (свариться-О.К.)

...не задавати, ні?

...бо це не від мене залежить.

(перебиваю-О.К.) Я не кажу, що Ви їх маєте зіграти усі!

(перебиває мене-О.К.) Актор-це професія залежна. Залежна від багатьох речей. Від того, чи я буду подобатись режисеру, продюсеру, який має кошти на постановку тієї чи іншої вистави. Я як своєрідна наречена, яка чекає: виберуть сьогодні чи не виберуть? Правильно? Засватають мене на ту чи іншу роль чи ні? Але ж роки беруть себе. Мені зараз уже...двадцять вісім років (каже це ні на грам не усміхаючись-О.К.) Ти розумієш? І я розумію, що я вже Ромео не зіграю, Джульєтту не зіграю. Зіграти можу! Але тоді, коли Джульєтта буде такого віку, як я. Розумієш? Вже буде трактування неправильне. Тобто, вже Роман Віктюк буде ставити, голий Джульєтта і Ромео бігати такий, як я...

Це теж якісь рейки, рамки...

Це вже зовсім інше ...це вже інше трактування. Бо, мабуть, Шекспір писав про ті почуття, які виникають у молодих людей, коли їм чотирнадцять, п'ятнадцять і шістнадцять років. От те, що відбувалось. Так само і в нас в театрі роблять, наприклад, Гоголя, але приходять діти зі школи, а їм показують, як приїжджає з Пітера перевірка від царя, і тут в бані все в парілці відбувається, де вони всі під...сти, трах...ть (каже повним текстом-О.К, ) один другого, і пацани зі школи приходять, в житті не читали Гоголя, вони думають: "Та класний Гоголь! Це ж сучасний автор! Про пі...рів (каже повним текстом-О.К.) пише то, шо в нас зараз є". Ти розумієш, які парадоксальні речі І часом оце мистецтво може бути палкою з трьома кінцями, бо дуже важливо, коли ти можеш зіграти, наприклад, від "А" до "Я" те, що написав автор. Але знову ж таки, якщо ти нецікаво це поставиш, то тоді можна лягти в книжку, взяти ліжко...( поправляється, але не зрозуміло, помилився ненавмисне, чи зумисне,-О.К.) лягти в ліжко, взяти книжку і почитати собі, а не йти до театру, де тобі від "А" до "Я" по писаному все скажуть.

Розжують...

Розумієш? З іншого боку, от я хочу цього, але й другого хочу, щоб вони автора дотримались. Як знайти оцю грань, щоб вони і догодили моєму самолюбству, і показали своє ставлення до цього, і дуже бережно ставилися до автора. Оці всі речі є аксіомою, і тому те, що ж я можу мріяти зіграти... Я можу тільки сподіватися, що будуть ті люди, я їх називаю "Рижий сер" - режисер (підморгує, далі каже по складах-О.К.) Режи-сер. Сволочі рєдчайшіє. Артисти їх ненавидять (каже це зі смаком-О.К.), тому що вони хитрож...пі (каже повним текстом-О.К.)

Вони ж годують артистів фактично...

Шо вони годують! (обурюється-О.К.) От дивися, приходить рижий сер, трупа в нас в театрі сто чоловік, і вони стали так, сто чоловік, а йому треба вибрати чотирьох. Не сволоч режисер?! Ясно, що він не вибере Бенюка.

Це обставина сволоч, а не режисер...

Так от ситуативно, як каже наш лікар...ситуативний сволоч, правда? Тільки він просто не візьме мене на цю роботу. Я йому кажу: "Муділа! Я талановитий, шо ж ти мене не береш, а береш того Іваненка, Гівненка, Петренка!" А він бере їх (розпалюється, ніби зараз, от просто в цю секунду прийшов режисер, щоб не вибрати його, - О.К.) А ти питаєш, шо я буду грати...Приходжу додому, плачу! (дивиться на мене лукаво-О.К.)

А-я!

Звичайно, що ні. Я не настільки дурний чоловік (сміється-О.К.) Я собі знайду іншу роботу.

Якою найнесподіванішою роботою Ви у своєму житті займалися? От я, наприклад, медик, а займаюся журналістикою!

Правильно робиш. Я артист, я граю вистави, озвучую фільми, знімаюся в кіно, озвучую мультики, проводжу великі конференції, в концертах із "звьоздами" беру участь, беру участь в корпоративних вечірках, веду (перераховує, чим заробляє на хліб з маслом, - О.К.). От такий непочатий край (показує широковідомим жестом коло шиї-О.К.)

Ні, ну це вже творча робота, а я маю на увазі ту, яка абсолютно Вас не стосувалась би як актора.

Я дуже люблю посуд мити, підлогу вдома мити...

А Вам за це не платять. Я маю на увазі справжню роботу.

Та це ж не треба платити. Я приходжу вчора ввечері і починаю мити підлогу-це розвантаження після цього, ти розумієш? (каже це таким захопленим тоном, що вирішую після інтерв'ю помити трохи вдома підлоги, -О.К.) І при цьому від усього заспокоююся. Я собі встигаю подумати, коли посуд я мию, я собі встигаю "прогнати" все, що мені треба. Але коли ти собі прибираєш-ти тут текст повторюєш, ти багато речей робиш. І це є своєрідний такий "Фух", бо мені ж треба заспокоїтись, прийти додому. Ото виставу відіграв, прийшов додому-а там вже всі сплять. А ти будеш їх будити, казати: "Я-я-я-я.." (демонструє збудження після емоційно відіграної вистави- О.К.). Я ж після вистави не можу заспокоїтися дві години. І ти повинен себе знайти так, щоб ти попав в цю ауру, яка є вдома, і щоб ти туди нормально влився, щоб ти не вніс того...всілякого сміття, якого ти набрав, приніс до хати...ти принаймні повинен переодягнутись, змити з себе все. Заспокоїтися і-шусть під рідну грудь! фьють!(лукаво і в той же час блаженно усміхається, присвистує-О.К.) впасти.

Крім рідної груді, що Вас ще релаксує у житті? Отак по-справжньому, щоб Ви виключились...моральний оргазм отримали, так би мовити.

Все!...Все!... Я повинен робити, діставати кайф від будь-якої роботи. Вона мені повинна приносити задоволення, інакше я тими справами не займаюся, які мені задоволення не приносять. Отакий я чоловік.

Хіба Вам не доводилось в житті робити те, що їх "треба" робити, а не просто "хочеться". Встати рано-теж треба.

Та ж я...я повинен...ти уявляєш!...безумовно, я люблю поспати, мені треба вставати, бо треба малого тарабанити в центр до школи кожен день, і треба возити-ну куди ж ти дінешся. І треба зранку підніматися, хоч я прийшов, ліг о третій годині ночі, але кого це гребе? А потім ти хочеш зі школи приїхати, хочеш, напевне, на півгодини десь так...фьють (знову присвистує-О.К ), впасти і все...бо їдеш за кермом і вже чуєш, що засинаєш.

Я навіть не знаю, що останнє у Вас запитати (відверто тягну час-О.К.)

(ніби не дочуває-О.К.) В штанях? (сміється-О.К.)

А, згадала. Що це за календар про УПА, що Ви доклали руку до його створення?

Та не руку я доклав. При чому тут "руку". Я знайшов хлопців, які надрукували його, але це коштувало грошей. Я їм як на панщині, знаєш?...відробив іншу справу, а вони надрукували за це мені календар.

Запросили їх в театр на виставу, нє?

Кого? (дивується-О.К.)

Ну, тих людей.

Нє-нє-нє, ти шо. Це ж гроші коштує, нічого собі "запроси в театр"! (лукаво дивиться на мене-О.К.) В театр Франка піти-це купити п'ятдесят грам коньяку в закулісному буфеті коштує в два рази дорожче, ніж білети до театру імені Івана Франка (говорить пафосно-О.К.) на те, щоб подивитися виставу, де на сцені п'ятдесят артистів. А в закулісному це треба потратити на п'ятдесят грам коньячку і каву в два рази дорожче! (робить паузу, потім регоче-О.К.) То як я їх можу запросити в театр, розумієш, лише для того, що вони мені надрукують плакати? чи ці...календарі... Ні, звичайно! Інша робота-я йому це зробив, відрізав апендицит комусь там, операцію зробив на шару, анестезіологу там шось заплатили, дали кілограм цукру, ше шось, він зробив на шару. Так що це бартер!

Запитаю у Вас останнє... Мені, певне, "жовту" карточку треба дати, як у футболі, за затягування часу...

Чому?

Ну, бо Вас там чекають, а я...

Мене вже не чекають. Думають, що я вже поїхав (сміється, підморгує-О.К.)

Тоді на Вашу думку: от Ви маєте житейський досвід, і в тому числі досвід у спілкуванні з жінками. Яка перевага Вас і, скажемо так, Ваших...якщо я скажу "ровесників", Ви зараз почнете думати, що я Вас уявляю, що Ви вже постаріли...

А чого "уявляєш"? Ти бачиш-нашо уявляти. Ну ти ж бачиш мене п'ятдесятирічним, я ж тобі не можу казати, що мені двадцять два. Ну ти ж бачиш, що мені двадцять три!

Тоді скажіть, в чому перевага Вашого покоління в стосунках з жінками порівняно з поколінням...шмарків? Чим Ви можете...отримати жінку?

...М-м-м...

Що Ви маєте, крім досвіду, крім вихованості, культури...ну, не будемо говорити, що в нас покоління таке, сяке і перетаке, і таке... Що ще є Вашою перевагою?

Ти багато говориш. Під'їзд великий робиш. Я тобі скажу, що цим способом і цієї мети я досягав в тому віці, коли мені треба було це досягнути. Вчора був на прямому ефірі на Бі-Бі-Сі. Вони мені сказали, я це навіть не думав. А вони кажуть:"Дві тисячі сьомий рік, Богдане Михайловичу, це для Вас п'ятдесят років вашого життя буде, зараз, кажуть, ми вас запросили, коли Вам сорок дев'ять років і вісім місяців". Я так думаю: "От сволоті, порахували". Потім кажуть: "Вам сорок п'ять років з того часу, коли Ви познайомилися з своєю дружиною, тридцять років з того часу, коли Ви знайомі з Анатолієм Георгійовичем Хостікоєвим, десять років в цьому році буде, як виповниться вашому сину Богдану Богдановичу". І багато мені тих моментів називають, я кажу: "Ні фіга собі, в вас організація СБУ". Вони кажуть: "Не СБУ, а Бі-Бі-Сі називається". Так от, тими моментами, що ти кажеш, я займався собі набагато раніше, коли мені треба було вирішити ці питання, які не були пов'язані з по-коліном, як ти кажеш (хитро усміхається-О.К.)...ой, з поколіннями і з тими іншими речами. Я їх здобув, і зараз мене це покоління вже не хвилює.

Вам не цікаві ці досягнення, скажемо? Добитися жінки...Покоління поколінням, а...

(перебиває-О.К.) Серце жінки, якої я досягнув, мене чекає зараз вдома, зранку самого, і чекає, коли це серце, яке бігає зараз з самого ранку, вернеться до того серця, яке чекає того...і я прийду, і зразу "гуп!", і вилізе на мене, і не буде злазити з мене, поки я не відтарабаню до дочки. Розумієш? От тобі покоління яке. А те, що ти кажеш, що елементарним фліртом називається, то я ж не буду тобі розказувати, як я це роблю. Роблю! Знаєш, як в одного чоловіка три стадії ожиріння чоловіка? Перша стадія-це коли він не бачить, як він висить. Друга стадія-це коли він не бачить, як він стоїть. І третя стадія ожиріння-коли не бачить, як йому роблять міньєт (регоче-О.К.) Я ще, напевне, буду ці стадії проходити, але як справжній чоловік про свої подвиги я розповідати не буду.

Оксана Ковтонюк

АНОНС-КОНТРАКТ