29 січня Апеляційний суд Києва залишив без задоволення позов Володимира Богайчука проти міського голови Києва Леоніда Черновецького. Суть позову - порушення Л.Черновецьким чинного законодавства, зокрема статті 10 Конституції України. Відповідно до рішення КС від 14 грудня, всі посадові особи, в т.ч. і в органах місцевого самоврядування, зобов'язані в публічній діяльності користуватися державною мовою. "Як усім відомо, - сказав В.Богайчук, - київський міський голова послуговується російською мовою. Але поки що в нас державна мова - інша, українська. Тому я подав позов визнати дії пана Черновецького неправомірними і зобов'язати його як міського голову спілкуватися українською мовою".

Перше засідання Апеляційного суду 29 грудня було коротким, бо суддям був потрібен додатковий час для кращого ознайомлення з матеріалами справи. До речі, представник відповідача вимагала не допускати до зали журналістів, відтак хотіла заборонити фіксування камерою її виступу, але суд, на клопотання позивача, в обох випадках відмовив. Щоправда, В.Богайчук вважає, що судді не чекали на засіданні камер, і тому, завагавшись, призначили наступне засідання, яке й відбудеться в понеділок.

Засідання 29 січня було також коротким. На аргументи В.Богайчука про те, що Л.Черновецький зобов'язаний вживати в публічному спілкуванні державну мову, за винятком "приватного життя та публічної сфери в середовищі його національної меншини", представниця відповідача заявила, що "використання міським головою російської мови кореспондується зі ст. 10 Конституції України, яка гарантує вільний розвиток російській мові". Судова колегія Апеляційного суду Києва у складі суддів Амеліна В.І., Касьяна О.П. та Немировської О.В. (кажуть, країна повинна знати своїх героїв) перебувала в дорадчій кімнаті не більше 10 хвилин. Як і суддя першої інстанції, Шевченківського суду Києва, згадані судді повністю проігнорували аргументи позивача. Зала зустріла це рішення вигуками "Ганьба!"і "Яничари!".

На моє запитання, чи подаватиме він касаційну скаргу у Верховний суд України, В.Богайчук відповів ствердно, додавши при цьому: "Неможливість захистити свої етнічні права у суді може підштовхнути мене використати для захисту своїх прав інший відомий у цивілізованому світі метод боротьби - збройну боротьбу. Ми ж люди таки. І це відповідає різним документам Організації об'єднаних націй. Кожна нація має право на захист своїх прав у разі їхнього порушення".

До речі, у Верховному суді вже 1,5 року лежить одна касаційна скарга В.Богайчука за позовом до виробника автомобілів "Авто-ЗАЗ-ДЕУ"- за порушення його прав споживача через повне ігнорування державної мови у документах на куплену ним машину.

Інша "мовна"справа також перебуває на розгляді в Апеляційному суді столиці. Це позов Богдана Паздерського проти посадових осіб Міністерства економіки України.

Історія Б.Паздерського унікальна. В 2003 році він працював головним спеціалістом у департаменті співробітництва з країнами СНД Мінекономіки. Одного прекрасного дня з тодішньої Адміністрації Президента надійшло доручення підготувати аналітичні матеріали до участі Л.Кучми в СНД-івській зустрічі у верхах. При цьому безпосереднє керівництво Б.Паздерського зобов'язало його в усній формі готувати ці матеріали російською мовою. "Я відмовився виконувати таке доручення. Мені наказали писати пояснювальну записку. Після цього директор департаменту співробітництва з країнами СНД В.П.Шевченко і керівник управління З.Й.Смик написали доповідні, на підставі яких мені винесли догану - "за невиконання доручення Адміністрації Президента".

Догану виніс державний секретар Мінекономіки Л.Першин, а "куратором" цього безпрецедентного випадку був заступник міністра А.В.Березний.

Б.Паздерський вирішив не мовчати і подав позов на згаданих, з дозволу сказати, "державних"чиновників, оскільки в його посадову інструкцію не входив переклад документів іноземною мовою. Тож Шевченківський суд Києва восени 2003 року скасував догану. Ті особи апеляції не подали, і судове рішення набрало чинності. А, до речі, зазначив він, В.П.Шевченко і З.Й.Смик як працювали на своїх посадах, так і досі продовжують працювати.

Здається, все затихло, але в березні 2004 року Б.Паздерський побачив доручення за підписом тодішнього прем'єр-міністра В.Януковича стосовно виконавської дисципліни Мінекономіки. "Мене згадували як порушника трудової дисципліни,- продовжив він свою розповідь. - Я звернувся до міністра М.Деркача з проханням підготувати і видати нове доручення, в такому самому порядку, як і попереднє, через Януковича, про те, що інформація про мене неправдива. Підстава - рішення суду. І тоді почалося все по-новому. Керівництво кинулося шукати підстави, щоб мене звільнити. І підстави знайшли - ніби-то я зірвав виконання доручення. Я оскаржив і цю догану в суді. Шевченківський суд її скасував. Але 29 грудня 2004 року мене не атестували - мовляв, я не відповідаю займаній посаді. Для цього в мою посадову інструкцію додали пункт про те, що я зобов'язаний перекладати матеріали мовою, прийнятою для спілкування на території СНД. Оскільки я не погодився з таким антиконституційним нововведенням, мені сказали, що будуть мене скорочувати".

На той момент у Б.Паздерського на руках була мама, інвалід 1 групи, і він не міг не працювати, тому погодився перейти в інше управління - інвестиційної діяльності (тепер це департамент державних цільових програм, відділ з питань фінансування капітальних вкладень, державних цільових та бюджетних програм).

Паралельно Б.Паздерський подав позов на згаданих осіб, щоб йому відшкодували моральну шкоду, оскільки два рази ті неправомірно виносили догани. Загальна сума позову складає 30 тисяч гривень. "Є таке поняття як кар'єра, але кар'єра для мене закрита. Я пробував перейти в Міністерство закордонних справ, двічі пройшов комісію, але безрезультатно, бо були дзвоники безпосередньо до керівництва МЗС".

На цей раз Шевченківський суд відхилив позов, і він подав апеляцію. Розгляд в Апеляційному суді Києва 28 грудня 2006 року був відкладений. Б.Паздерський звернувся з клопотанням призначити експертизу, тож наступне судове засідання відбудеться 19 березня.

Крім того, чиновник з 13 роками державної служби звернувся спочатку в прокуратуру Києва, а відтак - в Генпрокуратуру, щоб проти згаданих керівників, а також проти В.Януковича, М.Азарова, Д.Табачника порушили кримінальну справу. Тут теж поки що без руху.

Замість висновку. Готуючи цей матеріал, в мене склалося враження, що новітня українська історія розвивається не по спіралі, а буксує по колу. Знову ті ж обличчя в тих же кріслах. Крім того, не забулося, як у новорічну ніч з 2004 на 2005 рік М.Азаров ледь не став"помаранчевим", коли його пропихала на сцену Майдану доблесна рука П.Порошенка, і він з'явився перед світлі очі народу-переможця (принаймні так це тоді сприймалося). І відбувалося це "несвященнодійство" в той момент, коли в очолюваному М.Азаровим міністерстві запроваджували антизаконну письмову норму перекладати матеріали російською мовою! Недаремно тоді пікетували штаб "Нашої України" на Подолі.

Свого часу М.Азаров обіцяв тричі на мій мікрофон у різних обставинах почати спілкуватися публічно українською мовою. Результат відомий. А Л.Черновецький навіть не обіцяє. Коли одного разу я хотів записати його коментар і попросив зробити це українською, він відповів, що не може, бо ж, мовляв, Вам відома моя позиція в цьому питанні. Тепер ця позиція знайшла втілення на практиці, і не лише в устах міського голови, але й у його заступників.

На тлі повного ігнорування законодавства логічно запитати, допоки ще терпіти (тут я скористаюся відомим висловом) "козлів, які заважають нам жити".

Тарас Марусик

УКРАЇНА МОЛОДА