Ірина Фаріон: "Маємо формувати україноцентричне мислення українцям",

або монолог людини, яка носить життя в собі

Не буду багатослівно представляти читачам Ірину Фаріон. У процесі розмови вона саморозкриється, як квітка після дощу. Вважаю за потрібне сказати мінімум: пані Ірина - доцент кафедри української мови Національного університету "Львівська політехніка". А ще - палкий прихильник (і яскравий та послідовний учасник) ВО "Свобода". Політика і наука - два крила Ірини Фаріон. Хоча вона з радістю позбулася б першого крила, якби "політична обстановка в Україні це дозволяла". Розмовляти з пані Іриною і легко, і важко. Чому? Розшифровувати не буду. Розумний прочитає - і відчує. Власне, на таких читачів і сподівається моя співрозмовниця. Котра, до речі, мислить образно, точно і метафорично. Котра сміється, коли їй зле і коли їй добре. А оскільки, за її твердженням, "зло має породжувати добро", - можна прийти до однозначного висновку: Ірина Фаріон глибоко любить життя. Як і чоловіка, що - в її серці, як і донечку, яка є її вчителькою. Вона ненавидить термін "толерувати", натомість - готова до негайної дії, коли чує поклик до боротьби за права нації. Власне, цю боротьбу вона сама, як правило, й ініціює. Останнє - це для Ірини Фаріон музика, яка супроводжує все її свідоме життя. Вона - ніколи не сприймала жодного наказу, оскільки народилася з "абсолютної свободи", вона - за радикальні методи зміни суспільства, вона "завжди є собою", вона "живе за власним імперативом". Політика для неї - "великий шум", а "наука - тиша". А, як відомо, з тиші (чи - в тиші) народжується буря, боротьба. Це - її стихія, її життя. "Не поза нами життя,- записав у "Щоденнику" Володимир Винниченко, - а в нас. Треба носити його в собі, тоді всяка обстановка і умови дадуть поживу для нього". Ірина Фаріон, власне, з тих людей, які носять життя в собі. І - на здоров'я їй і Україні. Можливо - Україні і їй.

Чи маєте лад в душі?

Якби я не мала ладу в душі, я б не літала. А я літаю. Мої пріоритети завжди духовні.

Від якого часу?

Відколи я є. Відколи себе усвідомлюю... Кожного дня спочатку.

I - відколи? Від яких років?

А, напевно, від двох. Як поклали спати і наказали спати. А я не сприймаю наказу. А я встала і почала гецати. Мама зрозуміла, що наказувати - то безплідна річ. Що треба було заколисати, а не наказувати спати... І мама дала мені абсолютну свободу.

Он Ви звідки взялися!

З абсолютної свободи я народилася. Я й не подумала, що то асоціюється з об'єднанням "Свобода"!

ВІДСТУП ПЕРШИЙ, АСОЦІАТИВНИЙ.

Дзвонить мобільний у пані Ірини. Вона натхненно шукає його в своїй сумці. Зразу ця "операція" їй не вдається. Витягує з неї все, примовляючи:"Спокійно, Фаріон, спокійно, мушу шукати - мушу все повитягувати..." З'явилася в мене гарна метафора: життя жінки (в даному разі) - це проміжок часу: викласти вміст сумки і встигнути покласти назад. Ділюся своїм філософським спостереженням зі співрозмовницею. Погоджується. Я радий, бо це рідко трапляється, щоб пані Ірина з кимось погоджувалась...

Чи погоджуєтесь зі Стусовим: "Ще - ненавиджу політиків"?

(Думає...). Ні, не погоджуюсь. (Лице співрозмовниці стало строгим.) Не погоджуюсь, тому що політики - це люди. А які люди - така й політика. Я також стала політиком, майже в ембріональному віці, і не маю ненавидіти себе.

Кожен має виростати з себе"

Чи Євген Сверстюк - Ваш однодумець?

Думаю, що ні. Він зам'який. У плані духовному - так, однодумець. У плані стратегії - ні. Я - за радикальні методи зміни суспільства. Не тільки через вплив духовности, а й за вплив через тюрму.

Тобто?

З бандитами не сідають за "круглі столи", з бандитами не спілкуються, їх ізолюють від суспільства. Їх треба ув'язнити. Є люди, яких не толерують. Наша інтелігенція - це інтелігенція толерування. Для мене толерувати - значить, відступати. Особливо за теперішньої політичної обстановки. З людиною - по-людськи, з хамом - по-хамськи. Це називається адекватність... Не Янукович виграв, а ліберали програли.

Можливо, під час виборчих баталій Вам треба було дещо м'якшою бути, не так гостро виступати?

Не погоджуюсь категорично.

Ну, оскільки Ви з двох років маєте свою думку, то зрозуміло...

Я завжди є собою. Я ніколи під нікого не підлягала. Я живу за власним імперативом, а не за імперативом зовнішнього світу. Тому я саме з цією політичною силою, яка отак приходить до виборців.

Пані Ірино, при такій категоричній жінці, певно, бідний Ваш чоловік?

Я розлучена. Але він - Остап, то є щасливий. Я його дуже шаную за те, що він пішов своєю дорогою, а я - своєю.

І скільки ж Ви витримали разом?

Два роки... Але ми сотворили найгарніше, найвартісніше - дитину, яка дуже мудра, Софійку. Яка надзвичайно любить людей, з надзвичайним запасом добра. Є моєю учителькою.

Навіть так?

Вона мене вчить. Перед тим, як я йду на іспит, вона каже мені: коли приймаєш у студентів залік чи іспит, усміхайся, будь доброю, допоможи їм відповідати такими запитаннями, які зорієнтують їх... На мене може впливати тільки моя дитина.

Дивилися останню "Свободу слова"?

Тільки тих, хто мене цікавив: Євгена Сверстюка, Оксану Забужко.

Резюме?

Виступ Забужко був блискучий. Я захоплююся нею і боюся її впливу на себе. Тому читаю її не так часто, щоб не передозувати. Вона енергетично потужна, інтелектуально дуже містка і самодостатня постать... Це інтелектуалка третього тисячоліття. Крім того, вона дуже багата на почуття. Їй притаманна дуже природна злість... Ми маємо навчитися злоститися. Навчитися не бути добрими. Не шкодувати ворогів української нації.

Я й написав у вірші: ховаємо політичного браконьєра. І взагалі: офіційна особа кидає державні справи в іншій державі, де перебуває з офіційним візитом, і поспішає попрощатися з тим, хто цю державу хотів знищити.

Це закони "зони". Вони діють за своїми законами. Ми - люди з різних планет.

Погоджуєтесь із назвою статті "Рятунок націоналізмом" Євгена Сверстюка, власне, з її змістом?

Це просто мед гречаний для мене. Тільки - націоналізм, бо це -індивідуалізм, окремішність, це сила духу.

Можна, на Вашу думку, в політиці нині іти за Д. Донцовим?

За практикою Д. Донцова треба іти завжди. За Донцовим, Міхновським, Бандерою.

А як Вам В'ячеслав Липинський, прихильник гетьманату, автор "Листів до братів-хліборобів"?

Щодо гетьманату - з тою формою я б не погодилась. Я - за президентську владу... А взагалі кожен має бути під своїм впливом. Кожен має виростати з себе, хотіти бути собою. На цій прекрасній землі - природно - тільки українцем.

"Маємо нарощувати м'язи"

У пресі є повідомлення, що вчора у ЛОДА зібрались п'ять партій правого спрямування з думкою про об'єднання, але... Зрозуміли? Не вдалося.

Зрозуміло. Найкраще було б розпустити всі партії, національні, маю на увазі. І створити єдиний блок.

Як Ви думаєте, скільки часу для цього потрібно?

З УНП Костенка, наприклад, триває переговорний процес. Але ж вони так: дає їм Ющенко якісь владні місця - підтримують його, не дає - кожен, як кажуть, по своє... У нас все віртуальне в історії, в політиці: от, якби, то... В умовному способі.

Що робити?

Нині в нас - криза людини і криза українця.

Ви погоджуєтесь з тим, що багато хто з політиків і журналістів, наприклад, не можуть служити зразком для наслідування, оскільки, за Є. Сверстюком, їм бракує "високих цілей і дару служіння"?

Висока ціль - це відчуття присутности Бога на кожному кроці. А не відчувати цього - значить не жити насправді. Позаяк ми перебуваємо в духовній кризі, то більшість політиків не живе і не має високих цілей. Вони - поза життєвим призначенням. Бо життєве призначення - від Бога.

Друга теза - "дар служіння". Абсолютно згідна. Я чуюся відповідальною перед 100 тисячами виборців, які проголосували за "Свободу". Я щодня думаю, що зробити для України. Хоч багато вже й зробила. Хоч могла б служити своїй докторській дисертації.

Як звучить її назва?

Суспільний статус української мови в діахронії: XI-XIX століття". Те, що я пішла в політику, - це служіння і роздирання водночас. Роздирання політика і філолога, політика і науковця. Я ревную себе часом до тієї роботи, яку роблю.

До викладацької роботи?

До політики. Бо політика - це великий шум, а наука - це тиша. Як це поєднати? Як "плюс" із "мінусом". А "плюс" із "мінусом" дає струм. Так воно високовольтно й живеться. Хоча часом хочеться перебувати в одній системі координат - або в "плюсі", або в "мінусі".

А вихід в заміжжя - це "плюс" чи "мінус" для Вас?

Я сказала собі: "раз".

Що - "раз"?

-Раз треба вийти заміж. Як казала одна: "Сходіть надо!

"Сходілі"?

Звичайно. Родина - це прекрасно.

Але - "не для мене", виходить. Так?

Але це не обов'язково.

А як Бог наказав?

Якщо не склалося родинне життя, то я не мушу його заново створювати. Але я маю пієтет перед гарною родиною, родинами своїх знайомих. І вважаю, що це для нас - дар від Бога, гарна родина.

Ви не бачите суперечности між Вашою теорією і практикою?

Якщо є суперечність, то є і розвиток... Я маю любов. Велетенську. Як галактику.

До кого?

До чоловіка. Є він у моєму серці.

То я маю Вам вірити?

У моєму серці. Часом він є у моєму домі. Є повна гармонія і повна віднайденість. Ми довго шукали один одного, і маємо один для одного подарунок - тобто себе.

Хто за професією?

Юрист.

Скільки років даєте для об'єднання правих? Це я вже переводжу вектор з інтимного на громадсько-політичний.

(Сміється, аж заходиться. Раптом погляд серйознішає з секунди на секунду)...

Я б не хотіла говорити про об'єднання в механічних категоріях. Я б говорила про це в іншому плані: чи є з ким об'єднуватися?

Добре, нема з ким. Що робити? Як дійти до якоїсь, якщо не консолідації, то бодай до "мирного стану" в Україні?

Нарощувати м'язи. Рости. Формувати україноцентричне мислення українцям.

Де?

Всюди, де ти є. Передусім у родині. У себе на роботі. Через свої виступи. Через свої книжки. Через малі кроки. Зміна рекламної політики у Львові; 10 хвилин культури мови; запити до прокурора щодо вивісок у місті.

Ну, демократія в нас розквітає.

Це - не демократія, це хаос. Демократія - це закон. У нас демократія - для бандитів... Називати Україну демократичною країною - означає не розуміти значення цього слова. А ми не можемо розуміти значення слів, бо не знаємо української мови. А не знаємо мови, бо не знаємо себе. І звідси - усі проблеми.

Я давно казав: маємо відновити у школах, вищих навчальних закладах, установах, на підприємствах, на селі політінформації. Звичайно, на іншому рівні.

Це добре. Це - складова ідеології. Ідеологія в Україні відсутня. Ліберальна влада не володіє ідеологією. Лібералізм сприймає все, і це породжує анархію.

Який тоталітаризм гірший, більше завдає шкоди нації - ідеологічний, який процвітав у СРСР, чи матеріалістично-ліберальний?

Я би не протиставляла. Бо життя - завжди синтез. Життя без ідеалу - то існування.

То ми й існуємо. Переважна більшість суспільства.

Це існування істот-споживачів, які ніколи не стануть людьми. А це - 40 відсотків насельників України. А це - наслідок комуністичної ідеології.

Наш ідеал - раціональний радикалізм"

Пані Ірино, ми ж ідемо синусоїдним шляхом: одне повністю заперечуємо, відкидаємо, інше - розхвалюємо до небес.

Добре, поговоримо у форматі "полова" - "зерно". Я б радше вела мову про принцип торта. У торті - кілька шарів, де начинкою є ідеологія. Тісто - це матеріальне. Тісто з кремом - народ буде відчувати політику. Це - присутність крил. Ідеологічні і соціальні прямі - це паралельні прямі. Якщо їх розвести, - отримаємо порожнечу.

Власне, ми ніяк не можемо поєднати національне і соціальне. Це невміння, до речі, було однією з причин невдалого, м'яко кажучи, завершення національно-визвольної боротьби в 1917-1918 роках..

Влада 15 років антагонізує ці поняття, розводить їх - замість вести їх в єдиний автобан.

Та нащо - в автобан? Краще - в нормальну українську дорогу, чи, скажімо, в Чумацький шлях.

Прекрасно. Добре сказано... Я так бачу, що одним із завдань наших псевдополітиків є звинувачення декого в зосередженні на ідеологічній боротьбі. Ті ж, хто дбає тільки про соціальні аспекти життя суспільства, не будуть, не стануть політичною силою. Світові ж партії базуються на ідеологічних чинниках. Назви партій там відображають ідеологічний підхід. Ідеологічне і духовне робить людину людиною, а не істотою.

Яка Ваша нинішня лектура, себто - що читаєте?

Що читаю? В основному - наукову літературу, пов'язану з докторською дисертацією. А це невичерпний процес і безконечний. Адже тема дисертації виходить за межі філології. Мова - явище психічне, соціальне і мистецьке. Тому треба опрацьовувати літературу філософського, політичного, психологічного спрямування.

Як Ви ставитеся до концептуальних підходів таких авторів, як С. Павличко, Н. Зборовська, В. Агеєва, Т. Гундорова?

Ціную переворот, який вони зробили в літературознавстві. Їхня епатажність - це наслідок абсолютно затисненої літературознавчої думки до них.

Ну, в такому разі Ви повинні толерувати і Григорія Грабовича з його оригінальним тлумаченням деяких фактів з української історії чи української літератури.

Це є ефект піни на хвилі.

ВІДСТУП ДРУГИЙ, ДУЖЕ ЛІРИЧНИЙ.

Знову відносну тишу зали, де ми сидимо, розірвав звук мобільного. "То, напевно, той рідний чоловік, - усім серцем посміхається пані Ірина. - Буде мені зараз заганяти шпильки під ребра. Я також в тому вправляюся". Ці слова, а, можливо, навіть не слова, а осяйний вираз обличчя - обличчя закоханої дівчини, яка от-от вирушить на перше побачення, оксамитовий тон вказували на те, що, як вище стверджувала пані Ірина, їй телефонує людина, яка, справді, у її серці. Було дуже приємно, що легендарний львівський політик у спідниці (інколи вона називає себе таки науковцем) - Ірина Фаріон - час від часу піднімається з політичної землі на небесний обшир високого людського щастя...

Я страшна індивідуалістка. Стадне життя мені абсолютно невідоме. Я волію жити, як в барлозі, і ту барлогу наповнювати світлом дуже близьких людей. Якщо б хтось хотів, щоб я змінилася, - мусив би зцідити мою групу крови. Я ніколи нікого не слухала. Я можу перестати бути політиком - або сама, або зміняться обставини, щоб я могла вільно творити свою науку. А я є така - Ірина Фаріон. А хто не сприймає - забирайтеся геть. "Свобода" сприймає таку Ірину Фаріон.

Але ж, пані Ірино, на першому місці має бути не "Свобода", не партія взагалі, а Україна. Україна!

Наш ідеал - раціональний радикалізм. Бачили ми вже різного типу лібералів і демократів... Мені ніхто ніколи не накине тактику життя.

Але ж це - впертість, треба ширше подивитися, треба охопити своїм зором всю Україну.

Я є зла, бо в мене забрали мою землю, мій інформаційний простір, мою культуру. А зло має властивість породжувати добро.

Хіба опосередковано.

Звичайно.

Моя робота - це більше, ніж робота"

Послуговуючись Вашою термінологією, я теж злий: і за те, як гарцюють на моїй землі - і безпосередньо на землі, і в інформаційному просторі, і - найстрашніше - в культурі. Як розпаношились "мисливці за скальпами". Але ж ми, здається, вже з'ясували: маємо виховувати українців на кожному кроці.

Я не можу не бути зла до лібералів, бандитів, до псевдодемократів. Тому що я адекватна. Я - не пастор і не проповідник. Не нянька нікому на цій землі. Я сама собі пані.

Скільки часу Ви "варитесь" в такому національно-загроженому котлі?

Думаю, від часу виходу у великий світ. Коли я пішла до школи.

А коли?

У сімдесят першому. І я зрозуміла, що я - представник зовсім іншого світу, бо цей світ, у який мене вкинули, - антагоніст, який я не сприймаю: не буду до нього пристосовуватися. Але я йому дякую, бо він з мене зробив вільну людину. Правду мені говорили мої святі батьки.

Хто вони?

Вільні люди, українці. Тато - дуже сильний. Самодостатній, індивідуаліст, дуже розважливий.

На відміну від доньки?

Не знаю. Завжди ми сперечались. Неймовірно відповідальний, високоморальний чоловік. Мама - вибухонебезпечна...

Так от звідки пані Ірина!

...яку зачіпають засадничі речі життя.

Які саме?

Релігійні, культурні. Мораль.

Звідки походите?

Я - корінна львів'янка. Мама - зі Старосамбірського району, з Бусовиська. Батько - із села Соколя Мостиського району.

Знаю ті краї, тобто Старосамбірський, Турківський райони.

Мама дуже заглиблена в себе. Безпретензійна. Живе за принципом квітки. Ні від кого нічого не потребує. Знає, що все вирішить Бог. Бог їй буде тлумачити все, все їй пояснить. Вона живе з ним.

Як працюється вільній людині Ірині Фаріон в рамках, які накидає на неї освітянський закон (чи закони), якого (чи - яких) належить дотримуватись?

(Думає...). Рамки - це форма, яку легко припасувати, якщо є зміст. Якщо нема змісту, тоді важить рамка. Якщо зміст є - форму легко змінити.

Але ж Ви не любите когось слухати. Це хіба не стосується Вашого начальства?

У мене ніколи не було конфліктів у Політехніці - ні зі студентами, ні із завідувачем кафедри, ні з викладачами. Бо моя робота - це більше, ніж робота. Бо мій фах філолога виходить за межі фаху. Бо сама мова є життям. Вона - онтологічна за своєю природою. Це - не засіб комунікації. Мова - дім, в якому я живу.

Про що я Вас ще не запитав?

А я того не знаю.

Керувати освітою не хотіли б?

Ніколи в житті. Краще відповідати за себе, ніж за дурнів.

А як - обов'язок? Ви, можливо, принесли б там більше користи?

Обов'язок не має суперечити внутрішньому станові. Мене не цікавить крісло, кар'єра, ріст. Мені - цікаву книжку, статтю, знайти в собі цікаву ідею. Найважливіші речі - то внутрішній світ. Мова і література - предмети світоглядові, а Україна - в духовній комі. За Шашкевичем, література - живий образ нашого життя. Хіба ж можна було викидати екзамен з української літератури у ЛНУ імени Івана Франка? Я зверталася до ректора. Але відповіді не отримала. Ще - про Болонський процес. В його рамках загроженими є такі предмети, як "Історія України", "Ділова українська мова".

Чому?

Бо вони мають найменший кредит. Смердячу Європу цікавить, як можна, скажімо, за 34 години чогось навчити з цих предметів? Але хоч би й так! У Політехніці ці предмети відстояли. До холєри, ми цього не дали.

До речі, хочу додати: саме Львівська політехніка першою в Україні розпочала "Курс практичної стилістики української мови" в 1991 році, а в 1993 році "Ділова українська мова" стала компонентом української освіти. Я пишаюся, що я працюю у ВНЗ, який мав тоді усвідомлення вагомости того важливого предмету. Хоча в кожному ВНЗ є споживачі - прагнуть викинути гуманітарні предмети, викинути духовну оболонку. А людина - це передусім світогляд. Філософія, література, мова - формують світогляд. Це - базові дисципліни. А саме на них посягають.

Вам пропонували очолити кафедру прикладної лінгвістики у Франковому вузі. Ви відмовилися. Чому?

Я не відмовлялася. Я згодна її очолити тільки після захисту дисертації. А взагалі у мене внутрішній дискомфорт до адміністративної роботи. А я себе кохаю.

Як Ви себе продовжуєте у дочці?

Ми змагалися. Софійка хотіла вступати на театральний, більше - на ляльковий театр... Вона в мене дуже хороша і дуже запальна... У житті є дві фундаментальні дисципліни: філологія і математика. Тому чотири курси філології - обов'язкові, а коли людина зміцніє, - може піти і на театральний. Філологія - це базова наука... Моя дитина вміє чути. Вона - ірраціональна дитина. Вона байдужа до граматики, але вміє читати слова. Вона - як камертон.

Слухаю я Вас і думаю: Ви - феміністка чи ні?

Я не вважаю, що фемінізм - це щось негативне. Це наслідок не поцінованої належно ролі жінки в житті. Чоловік і жінка - це партнери. Тільки разом вони можуть творити гармонію. А фемінізм - спротив. Спротив однобокости.

Але ж як тоді оцінювати? Спротив - волі Бога?

Функції у чоловіка і жінки - однакові: любити. Часом питають: чого це жінка - та в політиці? А я запитую: а чоловік у політиці? Поділ смішний. Є люди в політиці, а не - чоловік чи жінка. Я б ні в якому разі не вульгаризувала. Фемінізм - це наслідок гноблення жінки, її визиску. Якби він не виник, то не знаю... взагалі, я б не приписувала нікому ролей. Вони у тому світі виконують різні ролі. І - дуже гарні. Це так, як мати різні сукенки в шафі. Краса - в тому, щоб бути собою. Краса - в тому, аби не боротися з чоловіком. Оце відчуття - "Ти" - це щастя. Це - найбільша нагорода від Бога.

Дякую, пані Ірино, за цей марафон.

Богдан Залізняк

УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО