26 лютого в Києві на великому емоційному піднесенні відбувся вечір пам'яті кубанського кобзаря Михайла Теліги, організаторами якого виступили Історичний клуб "Холодний Яр" і Київський міський будинок вчителя.

Відкрив вечір знаменитий бандурист Тарас Силенко кубанською народною піснею "Тече Кубань аж у лиман", народженій у станиці Старовеличківській.

Тече Кубань аж у лиман, а з лимана в море

Ой не знали козаченьки, яке буде горе.

Аж десь узявсь та й піднявсь большевик з войною.

Третє літо на цім світі лл'ється кров рікою.

Тоді слово взяв письменник Роман Коваль, який і був ініціатором вшанувань кубанського кобзаря. "Про поетесуОлену Телігу написано в останні роки чимало, - сказав він. - Її ім'ям називають вулиці, школи, бібліотеки, апро того, хто подарував їй прізвище, згадують лише кількома словами - лише як про її чоловіка. "І випливає зтих слів, - читаємо ми в журналі "Бандура" за 1996 рік, -що буцімто не вона при ньому, а він - кубанськийкозак із діда-прадіда Михайло Теліга - був при ній. Але ж кожен лист Олени криком кричить, що це неправда. Її дорогий Михайлик, любий і коханий, був її неприступною фортецею, з бійниць якої вона лляла розпечену смолу свого гнівного слова на голови ворогів України".

Вшанувати кубанського кобзаря приїхала із неблизьких Заліщиків просвітянка Мирослава Зайко, яка продекламувала спогади Сергія Литвиненка про Михайла Телігу та виконала на фортепіано "Запорозький марш" Миколи Лисенка.

Завітав і лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Леонід Череватенко. Він наголосив на необхідності більш сміливо вивчати історію, зокрема історію життя та смерті Михайла і Олени Теліг, не боятися оприлюднювати нові дані про смерть подружжя Теліг, навіть, якщо вони розходяться з офіційною версією.

Окрасою вечора стали кобзарі. Ярослав Чорногуз знаменито заспівав про Максима Залізняка пісню "Гей літа орел" на слова Тараса Шевченка. Віталій Мороз прегарно виконав народну пісню "Там, де Ятрань круто в'ється" та "Встає хмара з-за лиману" на слова Тараса Шевченка. А тринадцятилітній Данило Мельник заспівав пісню "Любіть Україну" на слова Володимира Сосюри (музика Бориса Мельника). Він співав з таким почуттям, з таким тремтінням і переживанням, що публіка просто вибухнула, вітаючи талановитого юнака. Якби ж наша держава опікувалася талантами, то цей хлопець уже мав би світове ім'я! Але ж ні. Навіть телевізійної камери не було на цьому вечорі. Ні 1-й Національний, ні "1+1", ні "5-й канал", ні телеканал "Культура", ніхто не зацікавився винятковою культурною подією, яка сталася 26 лютого в Києві.

Під склепіннями Будинку вчителя пролунало і палке слово геніальної Лесі Українки. Це письменник Борис Списаренко продекламував вірш "І ти колись боролась..."

Чи, довго, Господи, чи довго

Ми будемо блукати і шукати

Рідного краю в нашій стороні?!

А Ольга Страшенко прочитала власний вірш, присвячений Михайлові Телізі.

Ця бандура при нім, наче зброя

На розпуттях Визвольних змагань;

Це її після гуркоту бою

слухав сам Головний отаман...

Завітав на вечір заслужений артист України Анатолій Кобзар, який чудово виконав власну пісню на слова Євгена Гущина "Тобі єдиній". А лірник Ярема Шевчук блискуче виконав старовинну думу "Невільницький плач" та лірницьку пісню "Звідки Іван". Вразив публіку і бандурист Юрко Фединський з Детройту. Спочатку пролунала в'язанка народних танців, а тоді в дуеті з Тарасом Компаніченком - кобзарську дума "Про Марусю Богуславку". Публіка була в захваті від божественного мистецького виконання. А кобзарі проспівали ще й прекрасну народну пісню "Гомін-гомін по діброві".

Хоча вечір продовжувався вже дві години, але публіка вимагала все нових і нових пісень. Емоційна напруга в залі сягнула апогею. І тільки зобов'язання перед адміністрацією Будинку вчителя вчасно закінчити захід змусили ведучих Романа Коваля і Тараса Силенка гамувати пристрасті. Завершився вечір пам'яті піснею на слова Осипа Маковея "Чи то буря, чи то грім" у виконанні Тараса Компаніченка. Це той Осип Маковей, який стояв поруч з Юхимом Божком у травні 1919 року перед ґанком панського будинку в Заліщиках, на сходах якого зібралися старшини і козаки штабу Запорозької Січі. І зараз ніби лунає спів геніального Тараса Компаніченка:

Від Кубані аж до гір чути голос: "Позір,

в ряд вставай, щоб не було запізно".

Плеяда... яскраве сузір'я... зоряний склад... Всі ці слова підходять, щоб охарактеризувати учасників вечора пам'яті Михайла Теліги. Треба сказати, що зал і балкон Будинку вчителя були заповненні вщерть. Близько півтисячі людей прийшло вшанувати учасника Визвольної боротьби Михайла Телігу, якого без перебільшення можна назвати прекрасним уособленням нашої Батьківщини і втіленням ідеї соборності українських земель. Вже понад 60 років як його з нами немає, як і його чарівної дружини Олени Теліги, геніальної нашої поетеси. Але як добре, що нам є з кого брати приклад!

Прикро, що не так думають можновладці, в руках яких перебуває телебачення. Тому й свято українського духу стало надбанням лише півтисячі людей, а широка глядацька аудиторія в цей час дивилася черговий безглуздий серіал. Та все одно вшанування видатного бандуриста Михайла Теліги відбулося, і на найвищому рівні. Цей вечір ще довго пам'ятатимуть щасливі його учасники, а інші по-доброму заздритимуть, що їм не вдалося того дня побувати в палких обіймах української пісні.

Прес-служба Історичного клубу "Холодний Яр"