Концепція сучасної української національної ідеї має містити перспективну модель розвитку України на багато десятиліть уперед, яка могла б стати об'єднавчим чинником розколотого політиками суспільства. Абстрактне гасло Майдану "Схід і Захід разом!" необхідно замінити на сутнісний принцип: побудова справедливої і некорумпованої держави.

Формулюючи концепцію сучасної української національної ідеї, слід брати до уваги національні цінності й пріоритети, морально-духовне багатство українців, наш історичний досвід та досвід інших народів і враховувати сучасні прагнення та устремління всього українського народу. Виходячи із зазначеного, вважаємо, що концепція сучасної української ідеї повинна включати побудову заможного, справедливого, високоморального й духовно багатого громадянського суспільства. Розглянемо складові концепції сучасної української національної ідеї:

1. Побудова заможного суспільства. Побудувати в Україні заможне суспільство можна через реальне гарантування державою громадянам рівних прав і можливостей. Держава повинна забезпечити громадянам право вільно обирати рід занять і рівні можливості посідати державні посади. Будь-який громадянин України повинен мати право, повідомивши відповідний державний орган, почати підприємницьку діяльність без отримання дозволу, сплачуючи вчасно податки в повному обсязі з моменту надходження прибутків. Податки повинні сплачувати в повному обсязі всі громадяни, починаючи з прибиральниці й закінчуючи найвищими посадовцями. Усім громадянам має бути доступне отримання вищої освіти, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення тощо. Порядок нарахування пенсій повинен бути однаковим для всіх громадян. Нужденним сім'ям, дітям-сиротам, вдовам, інвалідам і громадянам похилого віку держава повинна надавати соціальну допомогу. (Подібне було закріплене в Конституції П. Орлика й практикувалося в Українській державі з середини ХVII і майже до кінця ХVIII століття).

Беручи до уваги досвід країн Заходу, необхідно, щоб наймані працівники не тільки отримували належну заробітну плату, а й брали участь у розподілі прибутків виробництва будь-якої форми власності шляхом або придбання акцій виробництва (така практика існує в Англії й США), або ж отримувати частину прибутків залежно від особистого вкладу у виробництво (така практика існує в країнах Західної Європи). Прибутки не повинні привласнюватися лише власником виробництва і витрачатися тільки на його особисті потреби. Спільна праця власників виробництва (роботодавців) і найманих працівників повинна вести до справедливого розподілу прибутків між ними. Сьогодні в країнах Заходу 25 % засобів виробництва перебувають у власності держави, 25 % - у власності приватних осіб, а 50 % - у колективній власності (працівників).

Досить складним є питання власності на землю. В Українській державі середини XII-кінця ХVIII століть існувала державна форма власності на землю, земля вважалася національним багатством. Земля була у володінні сільських громад, а користування нею було подвірним (сімейним). Земля перерозподілялася в користування кожної нової сівозміни. У приватне володіння (рангове) землю отримували й козаки і користувалися нею, доки перебували на службі.

У Конституції сучасної України (ст. 14) зазначено, що земля є національним багатством. Законом можна встановити, що в Україні дозволяється приватне володіння землею з правом передачі її у спадщину, якщо спадкоємець особисто користується нею і має відповідну освіту, щоб успішно на ній господарювати. Приватну власність можна встановити на землю несільськогосподарського призначення, також на невеликі присадибні наділи, які можуть бути об'єктом цивільного обігу. Реалізація цього об'єднає українське суспільство.

2. Побудова справедливого суспільства. Щоб побудувати справедливе суспільство, необхідно насамперед знищити ту несправедливість, яка мала місце в Україні під час приватизації державної власності. Якщо навіть приватизація відбувалася відповідно до існуючого законодавства, але аморально, як це відверто визнають новоспечені власники, підприємства в судовому порядку мають бути повернені у власність держави. (Зауважимо, що у період нагромадження капіталу в усіх країнах Заходу досить суворо карали за неправомірне збагачення. Навіть дрібна крадіжка каралася смертною карою).

Держава не повинна допускати на ринок капітал кримінального походження, як національний, так і іноземний, бо він насаджує не тільки в бізнесових колах, а й в усьому суспільстві відповідну етику поведінки. Компетентні органи повинні мати право вимагати від будь-якої фізичної або юридичної особи доказів чесного й прозорого походження власності й капіталів.

Оскільки протягом існування незалежної України масово поширилися корупція, хабарництво, підлабузництво, обман, кар'єризм та інше, то багато чиновників і лжевчених отримали вчені ступені (кандидата, доктора наук), вчені звання (член-кореспондент, академік) та звання "заслужений працівник освіти і науки", "заслужений юрист" тощо. З метою збільшення "член-корів", "академіків" незаконно було створено Академію правових наук та інші. Згідно з указом Президента, такі "члени-кореспонденти", "академіки", "заслужені працівники" отримують величезні щомісячні доплати до заробітної плати, що є не тільки незаконним, а й несправедливим. Зазначені звання повинні давати людині не матеріальне, а моральне задоволення. Тому доплати мають бути скасовані.

Для досягнення справедливості слід встановити не лише мінімальний, а й максимальний розмір заробітної плати і пенсії. Різниця між мінімумом і максимумом має бути розумною і справедливою (в Англії, наприклад, різниця не може бути більшою, ніж у 2,4 рази).

3. Побудова високоморального й духовно багатого суспільства. Держава має створювати середовище для розвитку позитивних і запобігання розвитку негативних нахилів у людей.

Ганебним явищем, що розтліває українське суспільство, є хабарництво, яке набуло величезного розмаху у сфері освіти, охорони здоров'я тощо. У сфері освіти, наприклад, хабарництво процвітає і у школах, і у ВНЗ. В окремих ВНЗ склалися кланово-родинні колективи, які поставили хабар на системну основу. Це насамперед стосується вступу до ВНЗ. Досить розвиненим є протегування викладачами і співробітниками ВНЗ студентів протягом усіх років навчання. Через це фахова підготовка студентів, незважаючи на відмінні оцінки, дуже низька. Хабарництво процвітає й при здобутті наукових ступенів (кандидат, доктор наук) і вчених звань (доцент, професор). Зазначене явище можна хоча б частково подолати шляхом відповідного законодавства, яке повинно мати не регулюючий, а імперативний характер, і встановлювати право обіймати посаду декана або ректора ВНЗ одній і тій же особі лише протягом одного періоду (3 або 5 років), заборонити особам, що перебувають у родинних стосунках, працювати або навчатися на одному факультеті ВНЗ. У державних ВНЗ потрібно негайно провести ротацію керівних кадрів. Прийняття на роботу й звільнення з роботи професорсько-викладацького складу має здійснюватися з ініціативи кафедр та за рішенням вченої ради факультету.

З метою викорінення хабарництва необхідно внести до кримінального кодексу норму лише про один вид покарання за такий злочин - конфіскація майна.

Посади в державних органах, організаціях та установах мають обіймати особи з високою мораллю й духовністю. У зв'язку із зазначеним, необхідно розробити кодекс поведінки службовця й політика, в якому встановити, що порушення його норм веде до адміністративної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності. Заборонити обіймати посади в державних органах та займатися політичною діяльністю особам, що таємно співпрацювали з органами КДБ ("стукачі"), а сьогодні діють в інтересах іноземної держави.

Держава має всебічно підтримувати розвиток української культури, норм моралі, звичаїв, традицій, що дісталися нам у спадок від наших пращурів.

Церква повинна бути не тільки теоретично (конституційно), а й практично відокремлена від держави. Будь-яке втручання церковників у політичне життя має бути заборонено законом, а порушення його норм вести до адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності.

Діяльність Православної Церкви Московського патріархату, яка розпалює міжконфесійну ворожнечу, сіє розбрат, насаджує аморальність та інші негативні явища, має бути звужена до мінімуму. Українські святині, такі як Печерська та Почаївська лаври, що перебувають у користуванні Церкви Московського патріархату, повинні бути повернуті Українській Церкві (Православній Церкві Київського патріархату, Українській Автокефальній Церкві, Греко-Католицькій Церкві).

У багатьох випадках монахи, які належать до Московського патріархату, не мають українського громадянства, а якщо й набули його, то без належних на те підстав. Служба безпеки України повинна перевірити законність їхнього перебування в нашій країні й, за достатніх підстав, у судовому порядку вислати їх або ж притягти до кримінальної відповідальності. В Україні необхідно створити єдину Помісну церкву, яка б за своєю діяльністю була проукраїнською, проповідувала і впроваджувала в життя українську національну ідею. Єдину Помісну церкву можна створити шляхом зібрання ієрархів православних церков України, які підписали б грамоту (томас), що сприяло б визнанню такої церкви іншими православними церквами.

Необхідно перейменувати радянсько-російські назви міст, вулиць, площ тощо на суто українські. Пам'ятникам радянської доби місце в музеї. Встановити кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність працівників засобів масової інформації за пропаганду насилля, аморальної поведінки, національної ворожнечі тощо.

4. Побудова громадянського суспільства. Громадянським суспільством є таке суспільство, в якому особа захищена від прояву свавілля з боку держави та її органів, коли людина може вдаватися до судового захисту у випадку порушення її прав і свобод.

Основою громадянського суспільства має бути самоврядування. Мешканці населених пунктів мають бути організовані в громади, які мають право самостійно, без втручання державних органів вирішувати свої життєво важливі питання (освітні, охорони здоров'я, транспортні, охоронні тощо).

Виходячи із зазначеного, сільські, міські, районні та обласні ради слід ліквідувати. Населення, організоване в громади, обиратиме лише голову та секретаря правління громади, а також керівника правоохоронного органу (міліції), податкової, санітарної служби тощо. Загальне поточне керівництво справами в громаді здійснюватиме голова, а керівництво господарськими службами - спеціалісти, яких громада наймає і яких вона може звільнити в будь-який час.

Необхідно реформувати прокуратуру, зберегти за нею лише організацію кваліфікованого дізнання й слідства. Прокурорів усіх рівнів мають обирати виборці на п'ять років. Усунути прокуратуру від підтримки державного звинувачення в суді. Сторони і в цивільному, і в кримінальному процесі повинні мати рівні права і їхні інтереси повинні представляти захисники (адвокати). Процес повинен мати суто змагальний характер, а не характер обвинувачення, яким він сьогодні є за участю прокуратури.

Необхідно реформувати судову систему. Судді мають обиратися виборцями на 5 і 10 років у віці не молодше 40 років із гарною репутацією й високою мораллю. Необхідно запровадити інститут мирового судді, який одноосібно розглядав би дрібні цивільні й кримінальні справи. Запровадити спеціалізацію суддів. Складні цивільні й кримінальні справи повинні розглядатись у складі не менше трьох суддів або ж за участю присяжних.

Внести до відповідних нормативних актів зміни та доповнення, аби джерелом (формою) права були не лише норми закону, а й справедливість, доброта, здоровий глузд. Зауважимо, що в українців із сивої давнини й до кінця ХVIII століття головним джерелом права був здоровий глузд, справедливість, доброта, співчуття, а поняття злочину включало "Божий гріх". Звідси випливав і м'який вид покарання - штраф. "Нехай його Бог карає!" - говорили в суді потерпілі, і судді, обрані народом, поважали бажання потерпілої сторони.

Внести до кодексів України відповідальність суддів за допущену судову помилку або незаконне судове рішення: моральні або матеріальні збитки, яких зазнала сторона у результаті суддівської помилки або свавілля, повинні відшкодовуватися за рахунок судді, а не держави.

З метою знищення суперечностей і плутанини в договірних відносинах, деліктному праві тощо необхідно ліквідувати господарський кодекс, а окремі його норми ввести до цивільного кодексу.

Необхідно поділити право на публічне (конституційне, кримінальне, адміністративне тощо) і приватне (цивільне, сімейно-шлюбне, трудове тощо), а відносини - на публічноправові та приватноправові. Публічноправові відносини, наприклад, відносини Президента й Генерального прокурора, Президента й голови обласної адміністрації, Генерального прокурора та прокурорів областей і районів можуть регулюватися лише нормами публічного права. Вони не можуть регулюватися нормами приватного права, наприклад, нормами трудового права.

"Влада і бізнес", або публічноправові й приватноправові елементи повинні бути розмежовані. Депутат або чиновник не може займатися бізнесом.

Реалізація всього зазначеного дасть можливість утвердити українську національну ідею в житті суспільства.

Олександр ШЕВЧЕНКО,

доктор юридичних наук,

професор кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка