4 грудня Верховна Рада обрала спікера, і вся країна перейнялася питанням: у чому секрет такого нечуваного кар'єрного злету Арсенія Яценюка?

У свої 33 роки він устиг побувати на стількох державних посадах, що багатьом чиновникам не вистачило б і кількох життів. Міністр економіки спочатку АРК, а потім і всієї України, керівник Національного банку, віце-губернатор Одещини і заступник голови Секретаріату Президента, міністр закордонних справ і, нарешті, Голова Верховної Ради.

Більшість аналітиків намагається відшукувати у біографії Яценюка підводні течії, які виштовхували його на вершини влади, і конкретних людей, які патронували його. Це теж дуже цікава тема, але нас Яценюк цікавить насамперед як явище, як типовий представник покоління, якому зараз 30-35 років і яке починає вступати в силу. Те, що за новим спікером стояли і стоять певні сили, які й вели його від посади до посади, - і так зрозуміло.

Але він далеко не єдиний у своєму роді. Тоді чому ж саме Яценюкові вдалося те, що не вдалося іншим? Які якості дали йому перевагу? Перша і найголовніша - повна відсутність принципової ідеологічності. Яценюк належить до різновиду політиків, яких називають "прагматиками", тобто їм байдуже, під якими прапорами і гаслами йти до влади. Особливо віртуозним "прагматикам" вдається зовсім не прив'язуватися до жодної політичної сили, до якої в той чи інший час вони належали. 2004 року Яценюк належав до біло-блакитного табору, але це не завадило йому здійснити величезний кар'єрний стрибок за помаранчевої влади. У політичній системі, яка склалася в Україні, ідеологічність політика швидше вада, аніж перевага. Яценюк це усвідомив дуже добре, і саме його "нейтральність" і "прагматизм" дали йому змогу принаймні двічі прорватися до посад, переступаючи через конкурентів. Уперше це сталося, коли парламент двічі відхилив кандидатуру Огризка на посаду міністра закордонних справ. "Вадою" Огризка стала саме його "політична заанґажованість", тоді як "компромісний" Яценюк пройшов парламентське випробування як по маслу.

Таку ситуацію ми спостерігали під час обрання спікера. Кириленко опинився в тій самій ролі цапа-відбувайла. Наступна риса, яка допомогла у кар'єрі, - "універсальність". Яценюк ладен працювати на будь-якій посаді. І скрізь його хвалитимуть за "високий професіоналізм" і "менеджерські" таланти, хоч реальних успіхів його діяльності чомусь не видно. Головне - мати імідж "професіонала", а результати роботи все одно будуть помітні лише обмеженому колу осіб. Очікувати ж справжнього професіоналізму від "професійних політиків", як показує історичний досвід, - справа марна. Через парламентську говорильню пролізе не найкращий, а найхитріший і "найпрагматичніший".

Яценюк не є харизматичним лідером і палким оратором. Стихія політиків його типу - кулуари, кабінетні інтриги, підкилимна гра. Нове покоління бюрократів ставиться до публічності як до вимушеної потреби. Ну і, звичайно, лібералізм. Саме він - основа світогляду і Яценюка, і решти младобюрократів. Сама природа цієї ідеології не змушує її носіїв бути послідовними і принциповими (принаймні зовні), тому "прагматизм", про який ішлося вище, - лише зовнішній вияв лібералізму.

Цікавий випадок трапився, коли тоді ще кандидат на спікерство Яценюк відповідав на запитання депутатів. Із зали прозвучало, що у даних про кандидата нема інформації про національність. Але чомусь таке просте запитання викликало у пана Яценюка відверто неадекватну реакцію: він згадав і про СРСР, "де була національність, п'ята графа", і про "толерантність". Невже інформація про національну належність вищих посадових осіб держави має бути секретною? І невже просте запитання про національність "не толерантне"?

Отже, неодмінна риса нового покоління бюрократів - ще й космополітизм. Тож аби зробити кар'єру в існуючій системі, треба бути "прагматичним", "універсальним професіоналом", майстром кабінетної боротьби, лібералом і космополітом. І саме таке покоління "дітей" партійної номенклатури і червоних директорів іде до влади.

Система відтворює "свою" еліту, виховану за її законами. Насправді ефективність будь-якої політичної системи полягає у здатності творити високоякісну еліту. І нехай кожен сам робить висновок, чи ефективна нинішня система.

Андрій Іллєнко,

заступник голови Київської міської організації ВО "Свобода"