1. Тягнибок Олег.

Народився 7 листопада 1968 року у сім'ї медиків. Найбільшими цінносями родини були патріотизм і вміння відстоювати переконання. З дитинства запам'ятав обшуки кагебістів у своїй квартирі. Його дід, український священик Артемій Цегельський, відмовився перейти на Московське православ'я, за що відбув з сім'єю сім років сибірського заслання. Уся родина постійно перебувала під наглядом. Через роки Олег скаже, що підсвідомо свій вибір зробив ще тоді - коли під час обшуків зникали безцінні родинні реліквії - старі фотографії і листи.

Після закінчення школи вступає до медінституту, після другого курсу йде до війська. Тут загартовується характер. Виступає проти "дідівщини", обговорює політичні питання. Олег поновлюється в інституті й ініціює створення Студентського братства медінституту, яке очолює у 1989 році. У 1991 році очолює Студентське братство Львова. Стає учасником та одним з керівників студентських голодувань 1990 та 1992 років у Києві.

Прагне стати добрим хірургом. На перших курсах не цурається ніякої роботи - влаштовується санітаром, потім медбратом. Пізніше належить до фізіологічного гуртка. Але політична діяльність все більше його захоплює. У 1994 році, у 25 років, його обирають депутатом Львівської обласної ради. У 1998 році проходить у парламент. Йде від націоналістів, не ховається під псевдодемократичними гаслами. У 2002 році, коли балотується по тому ж округу, отримує ще більшу підтримку людей, переконуючись, що Ідея та Віра здатні перемагати "мішки з грошима". Член ВО "Свобода" з 1991 року. У різні роки відповідає за оргроботу, очолює Львівську обласну, а також київську міську організації ВО "Свобода". Всеукраїнське Об'єднання "Свобода" очолює від лютого 2004 року. Захищає диплом юриста у 1999 році.

З родини Олега Тягнибока вийшло багато самовідданих патріотів. Прадід по матері Л. Цегельський був депутатом Віденського сейму, одним з ініціаторів створення Західноукраїнської Народної Республіки. Від імені ЗУНР на Софійській площі у Києві він зачитував Акт злуки між ЗУНР і УНР. З родини Олега - академік Іван Крип'якевич, отець Микола Цегельський і отець Роман Лиско, замурований живцем енкаведистами в тюрмі.

Одружений. Разом з дружиною Ольгою виховує трьох дітей - доньок Ярину-Марію, Дарину-Богдану та сина Гордія.

2. Бенюк Богдан.

Народився на Івано-Франківщині - в селі Битків. "Моє село - найрідніше в житті, бо моя пуповина закопана в ньому. Коли був маленький, мама привчала мене до віри. Перед сном ми ставали з нею біля образу на коліна і читали "Отче наш". Але думки мої інколи літали далеко, і тоді я діставав доброго запотиличника. Отаким абсолютно легким і доступним способом мама привчила мене до речей, які повинні бути у житті кожного чоловіка найважливіші. Маю на увазі любов до землі, своєї мови, своєї віри"

Вступає на навчання до театрального інституту імені Карпенка-Карого - наслідуючи життєвий шлях старшого брата Петра, який нині працює у театрі імені Марії Заньковецької. "Ця професія стала моєю часткою, уявити не можу, що міг обрати іншу. Усі свої ролі граю із задоволенням - незалежно від того, чи то є за форматом велика роль, чи маленький епізод. Усі пропущені через серце, яке мені дав Господь" (з інтерв'ю).

У політику приходить уже в зрілому віці. "До того я в ніякій партії не був, і зрозумів, що свободівці - це ті люди, духом яких я жив постійно".

"Ми обрали шлях любові до рідної землі. І ми маємо йти ним і тоді, коли нам добре і тепло, і коли холодно і нас не приймають" (з інтерв'ю).

Актор Київського національного театру ім. Івана Франка, народний артист України, лауреат Шевченківської премії та Державної премії імені О. Довженка.

Богдан Бенюк вважає, що кожен, хто приходить в депутатський корпус Київради, повинен займатися тим, що сьогодні найголовніше для його міста. "Я буду працювати над речами, які життєво важливі для киян. Навіть якщо доведеться все почати з чистого листка, і якщо це не буде пов'язане з мистецтвом. Правда, маю велику мрію. Ставши депутатом, хочу побудувати в Києві новий театр".

3. Мохник Андрій.

Народився 15 червня 1972 року. ...У шестирічному віці Андрій з мамою та сестрами переїжджає до Прип'яті. Батьки тут працюють. У місті всі розмовляють винятково російською, і Андрій мусить терміново її опанувати, бо тут нема жодної української школи. Але вдома говорять українською.

Коли вибухнула ЧАЕС, Андрієві було 14 років. Його будинок - за два з половиною кілометри від палаючого реактора, з балкона видно пожежу.

Після евакуації з Прип'яті сім'я оселяється в Києві. Андрій вступає до Київського інженерно-будівельного інституту.

Після закінчення вишу працює виконробом, потім інженером у науково-дослідному інституті. Набуває досвіду управлінської роботи: спочатку в Головному управлінні освіти і науки Київської міськдержадміністрації, а потім у Верховній Раді. Упродовж двох років він є помічником-консультантом народного депутата України Олега Тягнибока, має сьомий ранг державного службовця.

І хоча у націоналістичному русі Андрій із середини 90-х, у "Свободу" приходить після виступу Олега Тягнибока на Яворині. Нині керує Київською міською організацією ВО "Свобода". Одружений.

"Велика проблема - перенаселення Києва. Пам'ятаю, - розповідає Андрій, - якою була столиця понад 20 років тому, коли щойно приїхав. Відтоді багато змінилося. Київ з провінційного міста совєцької імперії перетворився на мегаполіс. Він "втягує" в себе людей. Згідно з офіційним переписом, у столиці два з половиною мільйони мешканців, але реально - усі п'ять. Бо до столиці їдуть не лише, щоби зробити кар'єру, але, в першу чергу, у пошуках роботи, аби не їхати по росіях чи португаліях на заробітки. Але ж місто не розраховане на таку кількість людей. Та це вже проблема загальноукраїнська - треба підвищувати рівень життя українців по всій Україні. А є ще сотні тисяч нелегальних мігрантів з Азії та Африки, яким потурає влада.

Також, - продовжує Андрій , - мене, як і багатьох киян, - обурює безглузда втрата часу, пов'язана із поганою роботою транспорту, малою пропускною здатністю доріг та відсутністю необхідної кількості мостів. Замість розв'язувати ці проблеми, нинішня київська влада ввела посаду "трамбувальників", які запихають людей у вагони метро. Словом, роботи нам у Київраді - непочатий край".

4. Мірошниченко Ігор.

Ігор Мірошниченко народився 20 лютого 1976 року.

У школі в Ігоря виник перший конфлікт з радянською системою. Існувала традиція - кращих учнів приймали до комсомолу з урочистостями - біля пам'ятника Леніна. Ігор відмовився від такої пихи. "Нічого тобі в житті після такого не світить, до жодного вузу тебе не приймуть", - сказав йому шокований директор. Тоді Ігор уперше почув на свою адресу слово "бандерівець".

"Радянська освіта давала тьмяне уявлення, хто такий Степан Бандера. Я отримав відповіді на свої запитання тільки коли вступив до університету і почав подорожувати Україною, зокрема й Західними її регіонами".

1993-го Ігор вступає на навчання до Національного університету імені Тараса Шевченка в Києві.

"Я обрав журналістику, бо вона відкривала шлях до спорту і водночас давала можливість подорожувати". Перший досвід телеведучого набуває на обласному телебаченні. З 1995 року працює на СТБ, у програмі "Вікна з Миколою Канішевським". Далі - робота на каналах "ІНТЕРНЬЮС", СТБ, на якому Ігор ініціює створення спортивної редакції, УТ-1. Нині Ігор Мірошниченко керує спортивною редакцією каналу ICTV. Один з ініціаторів "Маршу українського глядача у Києві". "Кіно - це важливо насамперед для дітей і підлітків. Вони наслідують своїх кіногероїв, говорять їхньою мовою. Подивіться, що відбувається з нашою молоддю, - для неї стали нормою пиво, цигарки. Ми мусимо захистити молоде покоління".

Ігоря Мірошниченка обурює, що люди, які вперше приїжджають до Києва, не мають нагоди відчути національний колорит давнього українського міста. "Вони потрапляють у "совок" - у сфері обслуговування, в хаотичній архітектурі. Ніщо не має залишати сумніву, що це саме українська столиця - мова вивісок, мова обслуговування в кафе", - переконаний Ігор Мірошниченко.

5. Іллєнко Андрій.

Народився у Києві 24 червня 1987 року у сім'ї кінорежисера Юрія Іллєнка та кіноактриси Людмили Єфіменко. В сім‘ї завжди пам‘ятали про козацьке походження, тому націоналістичні погляди в Андрія почали формуватися ще з дитинства. Шкільні роки проходять у гімназії з високим рівнем викладання гуманітарних дисциплін, де було отримано перший досвід самостійного життя. Улюблений предмет - історія. Читає з неї набагато більше, аніж пропонує шкільна програма, тож завжди відповідає без підготовки. У пригоді стає велика батькова бібліотека, у якій знаходить відповіді на свої запитання.

Захоплення гуманітарними науками впливає на вибір місця навчання - Андрій вибирає професію політолога, яку опановує на філософському факультеті Київського університету імені Шевченка. Найстаршого факультету університету, який може пишатися своїми традиціями.

У мене ніколи не було наміру піти батьковим шляхом, стати кінорежисером. Мене завжди цікавила політика. З Олегом Тягнибоком познайомився у березні 2004-го року. Батько тоді написав статтю "Відозва до українців", і Олег Ярославович вирішив його розшукати, прийшов до нас додому. Він сказав мені - як старший брат: "Зателефонуй, поговоримо". Через кілька днів я підійшов під будівлю Верховної Ради. ...І одразу з головою поринув у політичну діяльність. Як тільки виповнилося 18 - одразу написав заяву у "Свободу".

За Київ болить душа - я бачу, як це місто - фізично і духовно - перетворюється на смітник. Зараз можна побачити, як у театрі лузають насіння, як пиячать у під‘їздах, як завалюють пляшками дитячі майданчики. А тротуари машинами заставляють так, що неможливо пройти. Цілі квартали заселені неукраїнцями. Ринки, на яких працюють нелегальні мігранти, - осередки наркоманії та хвороб. Ми маємо зупинити жлобство і перетворення Києва на відстійник для нелегалів. У Києві нема київської громади, а є центр заробітчанства. Люди, які тут живуть тимчасово. Ми йдемо до влади, щоб припинити все це неподобство, щоб перетворити Київ на Велику Столицю Великої Держави, жити у якій кожен мав би за велику честь".

6. Кривецький Ігор.

Народився 9 серпня 1972 року. У шкільні роки проявляє себе як творча особистість - малює, займається музикою, бере участь в духовому оркестрі. Паралельно займається спортом - легкою атлетикою, кік-боксінгом. Це захоплення спортом не полишає Ігоря Кривецького і в подальші роки. Зокрема в період студентства. Вступає до Політехнічного інституту - на хіміко-технологічний факультет. Після навчання працює менеджером на фірмі, яка займається пакуванням та реалізацією продуктів харчування.

З роками здобуває другу вищу освіту - закінчує економічний факультет університету, спеціальність - Міжнародні відносини. Нині керує власним приватним підприємством, працює на ринку готельного і ресторанного бізнесу.

Одружений. Разом з дружиною виховує двоє дітей - семирічного сина та п'ятирічну доньку.

Вважає "Свободу" прогресивною партією, яка відстоює найнеобхідніші на сьогодні патріотичні переконання. Хоче бачити Київ європейською столицею - містом, яке було б комфортним для проживання киян. Для цього, вважає, треба насамперед вирішити проблему транспорту - аби пересуватися містом стало зручно і швидко. Необхідно також, переконаний Ігор Кривецький, за допомогою найсучасніших і найпрогресивніших технологій зупинити руйнування унікальної архітектури старовинного міста.

7. Кузюкова Світлана.

Світлана Кузюкова народилася 16 лютого 1949 року. В школі займається громадським справами, пробує малювати. Однак логічні дисципліни - фізика і математика, до яких має вроджені здібності, - приваблюють її найбільше

Вступає до Ленінградського радіополітехнікуму, який закінчує з червоним дипломом. Життєві обставини (хвора мама, батько - інвалід другої світової війни) - змушують відмовитися від подальшого навчання. Світлана заробляє на життя.

Рік працює на гірничозбагачувальному комбінаті. Влаштовується на київський завод напівпровідникових приладів, який виготовляє інтегральні схеми.

1979 року здобуває вищу освіту - закінчує Київський політехнічний інститут. Здобуває фах інженера електронної техніки, переходить на роботу в інститут мікроприладів, який розробляє інтегральні схеми.

У перші роки після розпаду Союзу стали нікому не потрібні наукові інститути ані інтегральні схеми. Світлана шукає спосіб вижити: закінчує бухгалтерські курси і влаштовується бухгалтером в комунальному підприємстві, що спеціалізується на санітарній очистці міста. Далі була робота провідним економістом у міському управлінні статистики. З 2003 року Світлана Кузюкова очолює правління житлово-будівельного кооперативу "Електрон-2", де вона мешкає. "Відтоді моє життя, - зізнається, - нагадує воєнні дії". Світлана виступає проти злочинної технології позбавлення киян житла - через банкрутства кооперативних будинків. "Борги, через які суди визнають ЖБК банкрутами, - пояснює Світлана, - створені штучно. Внаслідок громіздкої, непрозорої і незрозумілої системи розрахунків з надавачами комунальних послуг, яку запровадила Київська міська адміністрація". Світлана знаходить для киян вихід - як захистити своє житло. Вона переконана, що жителі Києва мають укладати прямі угоди з надавачами комунальних послуг.

8. Ханенко Святослав.

Святослав Ханенко народився 1953 року. "Мій біографічний шлях, - розповідає, - характерний для багатьох молодих людей, які починали шукати своє місце в житті у середині 70-тих. Здобув медичну освіту і почав працювати лікарем". Від літа 2004 року Святослав Ханенко координує медичний передвиборчий проект кандидата в Президенти України Віктора Ющенка, а потім керує медичною службою комітету національного порятунку на помаранчевому Майдані - аж до кінця січня 2005-го. З березня по жовтень того ж року працює у першому помаранчевому уряді - першим заступником міністра охорони здоров'я. Депутат Шевченківської районної в м. Києві ради III, IV. V скликань. 16 жовтня минулого року вийшов з партії "Наша Україна" і склав повноваження депутата з морально-етичних та ідеологічних мотивів. "У місцевих органах влади, - пояснює Святослав Ханенко, - процвітає кар'єризм, політичний бізнес, корупція. Нема й натяку на народовладдя".

У вересні 2007 року створює та очолює Приватне підприємство "Інститут стратегічного розвитку системи охорони здоров'я України". Вважає, що сучасна система охорони здоров'я потребує радикального реформування. Необхідно сформувати адекватний суспільний соціальний і професійний статус медичного працівника, на державному і місцевому владному рівні підтримати приватну лікарську практику, швидко та ефективно впровадити обов'язкове медичне страхування. Він планує допомогти киянам у формуванні культу здоров'я - для них самих і для їхніх сімей. Працює над цікавим проектом, у якому лікарська практика поєднується з сучасними організаційними, економічними і інформаційними технологіями. Переконаний, що майбутнє України побудують проукраїнські професіонали, підтримані людьми. З 1 квітня цього року - член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

9. Червак Богдан.

Богдан Червак народився 29 червня 1964 року. "Націоналістичний світогляд, - розповідає Богдан Червак, - у мене сформуали мої батьки. Зокрема, батько Остап культивував у родині повагу до української історії, національних традицій. Змалечку я знав, що Мазепа - не зрадник, що Коновалець, Мельник і Бандера - великі провідники, національні герої".

Працював головою Секретаріату ОУН. З 2001 року - головний редактор тижневика "Українське слово". З вересня 2001 року - головний спеціаліст Управління Департаменту внутрішньої політики Секретаріату Кабінету Міністрів. Згодом - завідувач сектором з моніторингу та підготовки матеріалів для ЗМІ Управління зв'язків з громадськістю Кабінету Міністрів України. У 2006 році закінчує Національну академію держуправління при Президентові України і отримує повну вищу освіту за спеціальністю "Управління суспільним розвитком". Здобуває кваліфікацію магістра управління суспільним розвитком. З 2005 року працює у Державному комітеті телебачення і радіомовлення України.

Автор книг: "Образ гетьмана Виговського в українській літературі".- Дрогобич: Видавнича фірма "Відродження", 1993р; "Олена Теліга: життя і творчість" - Київ: Видавництво ім. О. Теліги, 1997р.; "Уроки націоналізму", Київ: Видавництво ім. О.Теліги, 2003р.; НАЦІОНАЛІЗМ: нариси. - К.: Видавництво ім. О.Теліги, 2007р.

Одружений. Разом з дружиною Ольгою виховує двох дітей, доньку - Надійку та сина Остапа.

10. Шевченко Олександр.

Олександр Шевченко народився 26 вересня 1937 року в Криму, де його батьки ховалися від переслідування радянської влади. За гарну хату, яку свого часу побудувала його мама в своєму рідному селі на Київщині, її намагалися "приписати" до куркулів і розстріляти.

Перед війною сім'я Олександра таки повертається на Київщину. Тут Олександр іде в школу. Улюблені предмети - історія, географія, література.

По закінченні десяти класів здає екзамени на юридичний факультет університету імені Шевченка у Києві, але не проходить за конкурсом. Хто має вчитися - відбирає система КДБ. Олександр, якого не прийняли до вузу, набирає більше балів за тих, котрі стали студентами.

Аби вибратися з колгоспу, вербується лісорубом у тайгу - в Архангельську область. Повернувшись, знову пробує втупити на юрфак, та знову марно. Йде до війська на три з половиною роки.

Зрозумівши, що на юридичний факультет його ніколи не пропустять, вступає на історико-філософський. Спеціалізація - міжнародні відносини, переклад. Навчається на відмінно, вільно володіє англійською мовою.

Оскільки тодішній Україні не були потрібні спеціалісти-міжнародники, працює асистентом кафедри історії Дніпропетровського університету, потім їде перекладачем на будівництво металургійного комбінату в Єгипет. Повернувшись, вступає в аспірантуру в Києві. А 1971 року сповнюється його давня мрія - Олександра Шевченка запрошують працювати на юридичний факультет.

1972 року захищає кандидатську дисертацію, присвячу політиці США на Близькому Сході, матеріал до якої зібрав у Єгипті. Докторську дисертацію, присвячену взаємовідносинам США і Радянського Союзу, захищає лише у 1995-му. Загалом цей захист забирає 15 (! ! ! ) років життя - у своїй роботі Олександр Оксентійович подає реальний аналіз, а не "компартійний погляд", як тоді вимагали.

Нині Олександр Шевченко - професор кафедри теорії та історії держави і права Київського НУ імені Т. Шевченка. Автор багатьох посібників з історії держави та права України.

11. Тістик Ярослав.

Народився 3 травня 1968 року. Закінчивши на "відмінно" восьмирічну школу, вступає на навчання до сільськогосподарського технікуму, який також закінчує з відзнакою. Попрацювавши якийсь час бухгалтером у сільськогосподарському підприємстві і відслуживши у війську, розпочинає трудову діяльність в науковому інституті З 1990 по 1992 рік працює в органах місцевого самоврядування.

З 1992 по 1996 роки - директор приватного підприємства. З 1996 року і понині - генеральний директор ПП "Бізнес-центр "Фітал". Окрім цього є співзасновником та власником підприємств, які працюють у сфері надання послуг населенню, торгівлі, громадського харчування, виробництва меблів, житлового будівництва тощо - загалом на цих підприємствах працює понад 1560 осіб.

Займається благодійною діяльністю - заснував "Фонд допомоги одиноким людям" .

У 2001 році Ярослав Тістик закінчує Академію державного управління при Президентові України - здобуває спеціальність магістра державного управління.

З 2005 року працює над розробкою та втіленням в життя концепції дешевого альтернативного водопостачання державних установ соціального значення, яка дозволяє економити кошти місцевих бюджетів. Працює і над втіленням сучасних проектів з енерго- та теплозбереження.

У Київраді працюватиме над питаннями, які сприятимуть розвитку приватного підприємства і створенню нових добре оплачуваних робочих місць. Вважає, що кияни варті того, аби жити з комфортом і впевненістю у завтрашньому дні.

Одружений, з дружиною Оксаною виховують сина.

12. Сиротюк Юрій.

Народився 10 квітня 1976 року у сім'ї репресованих. Двох дідів Юрія вбили прислужники радянської влади, а дев'ятирічного батька у 1946 році вивезли на Урал - він повернувся в Україну тільки в 60 роках - вже дорослим.

1993 року вступає на навчання до державного педагогічного університету і з головою поринає в студентський націоналістичний рух. Попри завантаженість громадською роботою - не забуває про навчання. Юрій Сиротюк - один з кращих університетських студентів. 1998-го закінчує з відзнакою вуз і здобуває спеціальність вчителя історії. Попри блискучий диплом йому не дають скерування до аспірантури - студентське революційне життя дається взнаки. Юрій з труднощами знаходить роботу вчителя історії в одній з віддалених шкіл.

1999-го таки вступає до аспірантури. Паралельно починає працювати тижневику "Українське слово", який поширюється в Україні та в українській діаспорі - загалом у 15 країнах світу. З того часу - нерозлучний з журналістикою. Видрукував понад 1000 статей в українських та міжнародних аналітичних виданнях. Експерт з питань парламентаризму і місцевого самоврядування. Сфера компетенції Юрія Сиротюка - участь громади у місцевому самоврядуванні. Зокрема проведення місцевих референдумів, створення органів громадського контролю за роботою рад тощо. Юрій вважає, що влада має враховувати думку громади, коли ухвалює важливі рішення, наприклад, щодо забудови міста.

Нині Юрій - літературний редактор українського театрального журналу в Києві. Одружений. Виховує двох синів - Романа і Святослава.

13. Лукашевич Євген.

Народився 2 березня 1970 року. В шкільні роки захоплюється спортом - відвідує секцію, кандидат у майстри спорту з класичної боротьби.

По закінченні навчання вступає до Київського технологічного інституту харчової промисловості - майбутній фах пов'язаний з технологіями мікробіологічного виробництва. Там продовжує займатися східними єдиноборствами та автогонками. Закінчує з червоним дипломом інститут і продовжує навчання в аспірантурі - тут, зокрема, працює над пошуком альтернативних джерел енергії. Наукова робота Євгена Лукашевича - "Розробка біотехнології очистки стічних вод і виробництва біогазу на відходах молочних заводів". У ній автор уперше в Україні розробляє і пропонує до впровадження комплексну технологію одночасної переробки молочної сироватки і стічної води з одержанням біогазу, кормових продуктів і очищеної води. Така технологія паралельно дає можливість розв'язати екологічні проблеми багатьох вітчизняних підприємств, особливо тих, які розташовані у великих містах.

Майже одразу після закінчення аспірантури засновує власне підприємство - ЗАТ "Українська технологічна компанія", яке проектує і будує промислові об'єкти, очисні споруди, зокрема станції очистки стічних вод. Замовниками і партнерами "Української технологічної компанії", окрім вітчизняних підприємств, є французькі компанії, компанії з країн Прибалтики, Азербайджану та інші. Одна з останніх проектів "УТК" - "Завод з виробництва біоетанолу". В 2003 році захищає дисертацію і отримує ступінь кандидата технічних наук, а в 2004 році закінчує Вищу банківську школу і отримує ступінь магістра економіки.

Ще одне зацікавлення Євгена Лукашевича - виробництво екологічно чистого палива, так званих "паливних гранул", на яких можуть працювати, наприклад, домашні котли. Мова про "паливні гранули" двох видів - виготовлені з відходів лісової вирубки ("деревні гранули") та агрогранули - паливо, створене на основі соломи та інших відходів агрокультур.

14. Колісніченко Олександр.

Олександр Колісниченко - корінний киянин. Народився у Києві - 20 березня 1973 року. У шкільні роки займається спортом - відвідує секцію вільної боротьби. 1990 року закінчує школу зі срібною медаллю і вступає на навчання до Національного аграрного університету в Києві, на агрономічний факультет. Студентські роки - період, коли формується його активна громадянська позиція. Бере участь в студентських виступах проти політики тодішнього прем'єра Віталія Масола. Захоплюється українською народною піснею - учасник університетського ансамблю "Колос". Цікавиться філософією та релігієзнавством, а з часом приходить і до націоналістичних переконань - любові до всього українського - мови, традицій, культури.

Навчання закінчує 1995 року з червоним дипломом. Того ж року починає працювати у відділі технічної підтримки при Канадському посольстві в Україні. Паралельно засновує власне підприємство, яке займається розфасовкою та реалізацією пестицидів. Професійного досвіду набуває і в компанії АТ"Каргілл", яка вирощує соняшник на полях України, - працює тут упродовж двох років.

У 2000 році очолює власне підприємство, і займається розробкою нового виду добрива, промислове виробництво якого розпочинає 2003 року. З Всеукраїнським об'єднанням "Свобода" співпрацює з часів помаранчевої революції на Майдані. Одружений.

15. Гелевей Олег.

Олег Гелевей народився 4 березня 1965 року. По закінченні школи набуває життєвого досвіду працюючи різноробочим у колгоспі.

У 1983-1985 роках - служба у війську. Повернувшись додому, вступає до Київського медінституту, котрий закінчує у 1991 років. Працює лікарем. У 1997-2001 роках заочно навчається на юридичному факультеті. У 1998 році заснував власну юридичну фірму. У 2002 - 2006 роках - помічник народного депутата України, голови ВО "Свобода" Олега Тягнибока.

Кандидат юридичних наук. Нині працює юристом на підприємстві. Вважає себе патріотом за духом, за покликом крові.

Найбільша проблема Києва, - каже Олег Гелевей, - та, що у місті нема господаря. Не існує жодних перспективних планів, ані стратегії розвитку української столиці. Невідомо, що, коли і де будуть будувати, які ремонтуватимуть дороги. Все робиться хаотично - "нині на нині". Бо саме нині так захотілося. Справжній господар так не живе - думає про завтрашній день, про перспективу" . Олег Гелевей вважає, що українська столиця має стати взірцем серед найцікавіших і найдавніших міст Європи. Але для цього, переконаний, до влади мають прийти справжні патріоти і багато, наполегливо працювати для свого рідного міста та його мешканців.

16. Яблонська Галина.

Галина Гіллярівна Яблонська народилася 1928 року. Мама, Марія Станіславівна, була актрисою, вітчим - Гіллярій Антонович Яблонський - режисером і актором. Дитинство минало за лаштунками сцени. Першу роль зіграла у шестирічному віці.

Усе життя Галини Яблонської пов'язане із професійним театром. Спочатку це пересувні театри, а 1951 року обдаровану актрису переводять до столичного театру ім. І.Франка. Тут вона грає десятки ролей, які залишилися у серцях глядачів.

Попри славу та успіх, сценічне життя актриси не безхмарне. Має проблеми через те, що відмовляється вступати в партію.

Талановита актриса не задіяна на сцені настільки повно, наскільки їй того хочеться, тож шукає можливість реалізувати творчий потенціал де-інде. Співпрацює читцем зі Спілкою письменників України - пропагує українське слово.

Галина Яблонська досі провадить активне громадське життя. Багато працює з молоддю. 15 років очолює лігу "Матері і сестри - молоді України". Належить до комісії з перейменування назв при Київській міській раді. Член ВО "Свобода". "У "Свободі", - пояснює, - мене захоплює те, що тут багато молоді. А молодь - це завтрашній день".

Мріє повернути мистецтву його виховну місію і працює в цьому напрямку. Проводить менші і більші мистецькі акції, які несуть інформацію про знаменні історичні події України, визначних постатей української нації. "За радянської доби люди були позбавлені рідного, свого. Відновити втрачене зможемо тільки за допомогою мистецтва".

17. Костюк Василь.

Василь Костюк народився 26 квітня 1962 року у місті Києві. Навчається в школі імені Тараса Шевченка, з поглибленим вивченням іноземних мов. 1979 року вступив до Київського політехнічного інституту - на електротехнічний факультет, спеціальність "промислова автоматика". В інституті захоплюється науковою роботою - працюючи над нею відвідує найкрупніші політехнічні вузи колишнього Союзу.

Випускник кращої київської технічної школи 1985року, здобуває науковий ступінь кандидата технічних наук, завершивши аспірантуру, й починає випробовувати знання на практиці. Спершу - в банківській діяльності, згодом у шведській фірмі "Альфа Лаваль", яка спеціалізується на тепло-енергетичних рішеннях для переробної промисловості.

З 2004-го року, коли в Україні розвивається ринок тепло- та електротехніки, Василь Костюк працює у французькій групі "Шнейдер Електрік". Протягом останніх років особисто відвідує і вивчає роботу основних потужних заводів України -підприємств хімічної й нафтопереробної галузей, зокрема, низки вітчизняних металургійних, паперових і цукрових заводів, переробних виробництв Чорнобильської АЕС. Концентруючи увагу на інфраструктурній галузі, Василь Костюк знайомиться з проблемами автоматизації аеровокзалів, залізничного транспорту, завдяки чому згодом його запрошують стати експертом компаній-постачальників рішень для Київського метрополітену та "Укрзалізниці". Працює також над завданнями технічного переоснащення комунального підприємства "Київський водоканал".

Нині Василь Осипович Костюк - старший науковий співробітник відділу економічного та нормативного правового регулювання Інституту загальної енергетики НАН України.

Сфера його компетенції - це практично все, що стосується обслуговування виробничої й невиробничої сфер економіки. "Проблеми інфраструктури як основи забезпечення життєдіяльності міста Києва, - пояснює Василь Костюк, - сьогодні перебувають в тіні. Аби їх вирішувати, владі бракує політичної волі, відтак, потенційним інвесторам - належного законодавчого регулювання. Всі захопилися містобудуванням, що забезпечує найвищу рентабельність бізнесу. Дуже вигідно рвонути шмат землі, щось на ньому збудувати. Потім надати орендарям виробничі приміщення. А до того, які комунальні підприємства і у який спосіб мають господарювати в Києві, - байдуже. До того ж, аби втілити якісь важливі задуми, - треба знати, як це зробити, мати відповідний професійний досвід".

Патріотичні переконання Василя Костюка сягають коренями в минуле його родини. У 1946-47 роках його рідні дід і бабуся, були вивезені з галицьких земель на спец-поселення до сибірських гулагів. Вони повернулися на Україну в роки хрущовської відлиги й лише наприкінці 1980-их були реабілітовані.

18. Горденок Ярослав.

Ярослав Горденок - корінний житель столиці. Київ - рідне місто не тільки обох його батьків, але й дідів та прадідів.

Народився 12 березня 1971 року. Закінчує школу з поглибленим вивченням англійської мови. В шкільні роки починає займатися спортом - захоплення японською боротьбою залишиться у Ярослава на довгі роки.

По закінченні навчання півроку працює водієм у будівельному управлінні, поки не йде до війська. Через два роки, у 1991-му, повертається додому і вступає на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

Життєві обставини складаються так, що вже від третього курсу Ярослав починає працювати і заробляти на життя. У 1994-му в Україні масово не виплачують зарплати і пенсії - не платять грошей і Ярославовим батькам - архітекторам проектного інституту. Викладачі університету, які допомогли здібному студентові знайти роботу, з розумінням ставляться до його нового навчального графіка. До обіду Ярослав слухає лекції, а після пар працює в юридичній фірмі.

На 5 курсі університету Ярослава Горденка запрошують на роботу в іноземну компанію на посаду юриста, де він через рік врешті обіймає посаду захисника інтересів компанії з правових питань. Юридичного досвіду набуває у ще кількох українських та закордонних компаніях, в яких працює опісля.

У 1998 році отримує свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю. Того ж року переходить на роботу до найбільшого в Україні поліграфічного підприємства державної форми власності - державного видавництва "Преса України" - начальником юридичного відділу. Нині Ярослав Горденок - заступник директора з правових питань на цьому підприємстві.

Він неодноразово представляв інтереси лідера ВО "Свобода" Олега Тягнибока на судових засіданнях, пов'язаних з переслідуванням його за політичну та громадську діяльність. Обіймав посаду помічника Народного депутата України Олега Тягнибока.

Вільний час, як і багато років тому, присвячує спорту.

19. Андрійко Руслан.

Народився 19 липня 1986 року в Києві. У шкільні роки починає займатися спортом - плаванням, вільною боротьбою, боротьбою самбо. Навчається різьби по дереву - відвідує заняття у народного майстра.

По закінчені навчання вступає до Національного Аграрного Університету в Києві - тут саме відривають нову перспективну спеціальність - фахівця з якості та безпеки продуктів агропромислового комплексу. Майбутній фах вважає важливим для України.

"Не буде на київських ринках дешевих продуктів, - переконує Руслан, - поки не піднімемо село та агропромисловий комплекс". Студент - п'ятикурсник має цікаві ідеї стосовно ведення сільського господарства в Україні. Вважає, що українські господарі можуть успішно вирощувати органічну продукцію - себто без застосування хімікатів, міндобрив. Така продукція користується попитом і у нас, і за кордоном. "Англія не може вирощувати органічні овочі та фрукти через неродючі грунти. А Україна - може. У нас вже є перші господарства, які не застосовують хімікати з 1986 року. При цьому мають рентабельність понад 30 відсотків. Органічне сільське господарство - це шлях до подолання безробіття. Воно може залучити вдвічі-втричі більше людей. Органічне господарювання вирішує й екологічні проблеми села. Адже хімікати забруднюють грунти, води". Темі органічного ведення сільського господарства в Україні присвячена дипломна робота Руслана.

Переконаний, що патріотизм живе в душі кожної людини - ніяка радянська епоха його не зруйнувала. Просто має статися поштовх, аби оте рідне покинулося.

20. Маньковський Анатолій.

Народився 21 січня 1956 року. У школі улюбленими були гуманітарні предмети. Вільний час присвячує спорту.

У 1976 році вступає до військового училища. Тут захоплюється історією давнього світу, закономірностями розвитку народів, роллю особистості в історії та чинниками, що впливають на її формування.

Служити довелося у різних куточках колишнього Союзу. Україна, Сахалін, Курильські острови. У 1998 році здобуває другу вищу освіту - юриста. "Про фах юриста мріяв здавна. Дуже важливо уміти грамотно захистити себе і свої права. Тоді ти зможеш захистити своїх близьких і тих, котрі звернуться за допомогою". У 2003 році полковник юстиції Анатолій Маньковський переходить на службу до Міноборони України в Києві. Нині він - заступник голови правління однієї зі столичних страхових компаній.

"Професія військового змушувала мене часто переїздити. Я знаю, як важливо для людини мати своє, рідне місце на Землі. Свою подаровану матір'ю батьківщину".

У Анатолія Маньковського дорослі син і донька - обоє юристи. Дружина Ніна, з якою ділив військові будні і свята. "В Києві мене найбільше вражає соціальна несправедливість. Прірва, що існує між дуже багатими і дуже бідними людьми. Одні можуть собі дозволити багато. Інші - задовольняються подачками тих, котрі нажили статки нечесно. Бідних можна "завоювати" за дрібні подарунки, за копійки. А мужності і сили протистояти підкупу вистачає не всім. У великому і красивому місті з великими економічними можливостями такого не повинно бути".

21. Болюх Микола Юхимович, 1952 р.н., водій ВАТ ЗМВКІФ "Столичні інвестиції", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

22. Кириленко Степан Миколайович,1947 р.н., старший науковий співробітник Київського інституту проблем матеріало-знавства НАН України, позапартійний.

23. Чех Андрій Степанович,1975 р.н., юрист управління Пенсійного Фонду України в Печерського районі м. Києва, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

24. Юркевич Георгій Анатолійович,1936 р.н., пенсіонер, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

25. Зінченко Ольга Миколаївна,1972 р.н., методист вищої категорії в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

26. Підгулько Георгій Валентинович,1973 р.н., директор ПП "Лютий", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

27. Власюк Марина Ігорівна,1982 р.н., голова ГО "Чиста Батьківщина", позапартійна.

28. Вайзе Алла Василівна,1964 р.н., перекладач на кондитерській фабриці ім. К.Маркса, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

29. Корнієнко Богдан Павлович,1984 р.н., заступник начальника Центру дистанційної освіти Київського національного університету технологій та дизайну, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

30. Нестеренко Григорій Миколайович,1959 р.н., тимчасово не працює, позапартійний.

31. Гайдай Валентин Вікторович,1988 р.н., студент Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

32. Корніюк Тарас Анатолійович, 1986 р.н., студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

33. Безсмертний Дмитро Михайлович,1967 р.н., водій на підприємстві з іноземними інвестиціями "Тойота-Україна", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

34. Новохатько Григорій Костянтинович,1965 р.н., машиніст-регулювальник АТ "Імперіал Табакко Продакшн Україна", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

35. Жолудєва Валентина Петрівна,1960 р.н., головний бухгалтер комітетів ОСН "Радунь" і "Радосинь-2", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

36. Ніколаєвський Валерій Петрович,1952 р.н., провідний спеціаліст управління адміністративними будинками Верховної Ради України, позапартійний.

37. Назарук Віталій Опанасович,1934 р.н., пенсіонер, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

38. Пузир Євген Петрович,1956 р.н., вчитель у спеціалізованій школі-інтернат № 15, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

39. Крупач Роман Михайлович,1980 р.н., будівельник-ізолювальник, ТОВ "Гіскон", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

40. Савонов Олексій Анатолійович,1950 р.н., начальник Дарницького районного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

41. Скрипник Тетяна Григорівна, 1941 р.н., екскурсовод у Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. В. Стуса, позапартійна.

42. Давиденко Тетяна Олександрівна,1946 р.н., директор ЗАТ "Фірма-онтаріо", позапартійна.

43. Сергієнко Ганна Михайлівна,1954 р.н., медична сестра у Київській міській наркологічній лікарні "Соціотерапія", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

44. Лукашенко Євген Миколайович,1975 р.н., тимчасово не працює, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

45.Вакуленко Олександр Михайлович,1965 р.н., підсобний робітник на державній акціонерній холдінговій компанії "Артем", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

46. Осадча Тамара Савівна,1950 р.н., головний бухгалтер ДП Київський завод "Імпульс", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

47. Колесник Роман Олексійович,1975 р.н., менеджер з продажу ТОВ "Даді центр", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

48. Дубас Леонід Петрович,1952 р.н., пенсіонер, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

49. Супруненко Ігор Іванович,1962 р.н., автокранівник у ВРТП "Укргазенерго-сервіс" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

50. Косянчук Правомир Святомирович,1980 р.н., викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, позапартійний.

51. Сахнюк Василь Дмитрович,1957 р.н., водій-наставник у Київському трамвайно-тролейбусному управлінні, депо №2, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

52. Хоменко Василь Мефодійович,1939 р.н., викладач кафедри поліклінічної підготовки та сімейної медицини Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

53. Ружицький Андрій Васильович,1979 р.н., приватний підприємець, член Всеукраїнського об'єднання "Свобода".